Ангели по десять шилінгів

Впевнившись, що він натрапив на слід тяжкого злочину, Мак-Гівен подумав про ту славу, яку принесе йому це відкриття у всій окрузі, і ще раз уважно оглянув склеп. В глибині його він помітив маленькі бронзові двері. Відчинивши їх, побачив сходи, які вели в підвал під склепом. В одній із стін підвалу, посеред великих кам'яних плит, зяяв темний чотирикутник підземного ходу, з якого, спустившись ще по одних сходах, можна було потрапити в стару каналізаційну трубу. Ось тут і проявився на повну силу талант Мак-Гівена як першовідкривача і розвідника. Він клацнув запальничкою і ступив, зігнувшись, всередину труби, діаметр якої майже дорівнював людському зростові. Пройшовши кроків сімдесят-вісімдесят, моряк опинився в якомусь підвальному приміщенні. Тут він знову побачив сходи, піднявся по них і помітив над головою залізний люк. Натиснув на нього і в ту ж мить мало не впав з переляку — на нього посипалися гарячі вуглини. Мак-Гівен втягнув голову в плечі і здогадався, що перебуває в каміні якогось будинку.

Перелякана місіс Порджес справедливо обурилася, яким чином він опинився в її каміні і що, власне, йому треба.

Ввійшовши до холу Касл-Хоума, Мак-Гівен розгублено прогугнявив, що він і не збирався порушувати спокою старої пані, але додав, що шляхи господні невідомі. З якою метою він потрапив до каміна, для нього самого таємниця. Ясно одне, що нікого грабувати він не збирався, бо він не злодій, і вона це добре знає.

— А що ж ви все-таки хотіли робити? — уїдливо спитала домоправителька. — Адже в гості через підвал не ходять.

— Я прийшов не з підвалу, я прийшов просто зі склепу місіс Шеклі, де знайшов ще два трупи, чоловіка й жінки, які там не були раніше поховані.

Місіс Порджес на секунду замислилася, а потім промовила:

— Ви не заперечуватимете, якщо я повідомлю поліцію?

— Дорога місіс Порджес! — від хвилювання Мак-Гівен притулив капелюха до грудей. — Я бачу, ви мене зовсім не розумієте. Якщо, припустимо, ви очищаєте в кухні сміттєпровід і раптом падаєте в річку, то кожен скаже, що тут причетні вищі сили. Так само вийшло і в мене. Я цілком на боці закону, лиш…

— … лиш спочатку чарочку віскі?

— Якщо це вас не переобтяжить, місіс Порджес! — Мак-Гівен нерішуче переступив з ноги на ногу.

— А що ви шукали в склепі? 1 з якою метою ви заглядали в труни? Так, заради інтересу? Хотіли помилуватися мерцями? — кажучи це, місіс Порджес налила дивакуватому морякові чарку віскі.

Рука її так тремтіла, що вона розхлюпала добру третину пляшки, — місіс Порджес була налякана не менше, ніж добряк Мак-Гівен.

Раптом пролунав дзвоник. Це повернулися Чед, Джордж Абернаті і Джун, що півгодини тому приїхала з Лондона. Місіс Порджес прямо в коридорі розповіла їм, які жахи їй довелося щойно пережити.

— Ви розумієте, я, нічого не підозрюючи, входжу в хол і — боже святий! — що я бачу? В каміні, де я тільки-но розпалила, з'являється страшна голова. А потім виліз оцей бродяга. Напевне, вбивця, подумала я, на совісті якого не менше дюжини жертв! Та, на щастя, це був Мак-Гівен, і прийшов він просто зі склепу місіс Шеклі, а там, в домовинах, не лише благословенні останки, а й зовсім свіжі покійники! Я думала, знепритомнію. Але досить швидко оговталася і змикитила, що ми, здається, на порозі розгадки таємниці Касл-Хоума.

— Ви так гадаєте? — втрутилася Джун. — Якби ви знали, моя люба, якою буде ця розгадка…

Форма Джорджа Абернаті, який першим увійшов до холу, справила на моряка, незабутнє враження. Він мало не клацнув каблуками і не приклав руку до капелюха для привітання. Гучно пробасив:

— Мак-Гівен, ваша честь, тридцять років прослужив у торговельному флоті її британської величності. Зараз безробітний, під суд, можна сказати, не потрапляв.

— Ви забули сказати про шланг, — усміхнувся Джордж Абернаті.

Від цього нетактовного нагадування обличчя моряка пересмикнулося, ніби від зубного болю.

— Я нічого не маю проти релігії, сер, але якщо той тип спершу залишає шланг у саду, а потім цькує нещасну людину собаками, хоч насувається гроза, то є один тільки вихід — шукати десь хоча б якогось притулку, хай ним навіть буде склеп. Ось так воно вийшло.

Мак-Гівен одержав ще чарку віскі, після чого розповів про все докладно.

— …І зрештою я опинився тут, внизу, зовсім не підозрюючи, що це підвал Касл-Хоума. Я піднімаю ляду над головою, і раптом на мене падає дощ гарячих жаринок. Я вже подумав, що потрапив у пекло. А коли отямився, побачив, що стою в каміні. Місіс Порджес прийняла мене спершу за грабіжника, але я не грабіжник, сер, я кажу чисту правду, тільки правду.

Чед обернувся до Джорджа:

— Ми повинні все перевірити. Інакше нас випередять, і домовини спорожніють.

— Звичайно, — погодився Джордж. — І, окрім того, ми повинні негайно повідомити про це в Глазго, старшому інспекторові Мідлу.

— А що я пережила і про що довідалася, — це, я бачу, нікого не цікавить! — наприндилася Джун. — Даю слово, що ви і годину сидітимете з роззявленими ротами, коли вислухаєте мене.