— Справжній ведмідь, — погодився Пилип. — Зовсім не схожий на звичного нам Ярового.
— Краще брата Малюка не гнівити, — підтвердив Бойко.
Ярема почервонів і відмахнувся.
— Що робити будемо? — спитав він, намагаючись змінити тему розмови.
— Треба доповісти в Орден, — сказав Пилип. — Я помчу до діброви біля мисливського будинку. Вам пропоную відтягти мертвого до решти і туди ж притягнути інші тіла.
— Інші тіла? Скількох ви вбили?
— Усіх, — не повівши бровою, відповів Пилип.
Він мазнув кров'ю по губах, обернувся на вовка та зник серед дерев.
— Ви з ним більше не ворогуєте? — поцікавився Северин у Гната.
— Після такого?
— Ну, ти ж не любиш гебреїв.
— Не люблю, але Варган свій хлоп, — слобожанин кивнув на тіло магната. — Давайте відвеземо цього дохлого вилупка до скирти лайна.
Вони поклали Борцеховського на жеребця Северина та рушили назад. Чорнововк накульгував і спирався на шаблю, як на ціпка. Дихання характерників виривалося густою парою.
— Щось прохолодно, — зауважив Ярема. — Незабаром листопад, а ми голяка лісами вночі гасаємо.
Троє всміхнулися.
— Можеш забрати дрантя у магната, він не проти, — підказав Гнат.
— Красно дякую, але краще захворію.
— То яким чином ви звільнилися? — спитав Северин.
— Було все так, — почав Гнат. — Після того, як кавалькада рвонула за тобою, на варті лишилося двоє лакеїв — з тих, що за вечерею прислуговували, я їх упізнав. Вишкребки заради розваги поливали нас холодною водою, потім їм наскучило, вони випили, набралися сміливості та вирішили познущатися, сучі потрохи. Поклали перед нами голову Вишняка, а потім тіло поруч поклали.
Ярема перехрестився.
— Реготали, лярви, аж кольки їх брали, сокиру між головою і тілом у землю встромили... І тут брат Малюк прокинувся, — Гнат похитав головою. — Я би у житті не повірив, Щезнику! Коли ясновельможний збагнув, що сидить голою дупою без одягу та в кайданах, а, найголовніше, без пірнача... А потім розгледів, що перед ним голова Кременя... Заревів так, що я заглух на одне вухо, і це він крізь кляп! Смикнувся так, що ланцюга вирвало з м'ясом, а ті бовдури навіть не встигли тіпнутися за рушницями. Одному він, здається, шию зламав, а другого задушив кайданами.
— Тре буде сповідатися, — пробурмотів Ярема. У ці хвилини він не скидався на грізного убивцю.
— От чуєш? Хіба скажеш, що цей набожний християнин на таке спроможний? — Гнат махнув рукою. — Загалом, охорону було розчавлено. Ми перекинулися та помчали за мисливцями. Ти гарно вчинив, коли розділив їх біля того струмка, бо з тими курвами поодинці було значно легше. Поки Варган займався хортами, ми з Малюком брали собі по вершнику. Сракопикі жодного разу не влучили, бо не встигали навіть зрозуміти, що таке коїться, тільки сцялися від жаху.
— Ми так два гурти забили, — продовжив Ярема. — Решта мисливців встигли об'єднатися. І там вже було складніше. Мені сріблом по ребрах чиркнуло.
Він показав правий бік, на якому пробігла глибока чорно-кривава борозна.
— По мені більше прилетіло, але не зі срібла, — Гнат вказав на кілька величезних синців, що проступали з-під шару засохлої крові. — Чорт їх зна! Може, срібло видавали не всім мисливцям, а тільки магнату, а може, обмежену кількість куль на кожного... Неважливо.
Гнат обережно провів пальцем по плечу, куди його вдарив шаблею Борцеховський за відмову Северина коритися.
— Холера, досі болить!
— Мисливці не очікували трьох вовків водночас, — додав Яровий. — Вони звикли гуртом зацьковувати одного, а тут наскочив чорт на біса. І все! Кожен сам за себе, собаки кидаються під ноги, коні намагаються втекти, чоловіки гублять зброю, тиснява, крики, Содом і Гоморра.
— Я став свідком тієї битви, — кивнув Северин. — Побачив, як Борцеховський тікає, помчав за ним.
— Добре зробив! Бо в тому безладі ми самі трохи загубилися, — кивнув Гнат. — До речі, чому ти покидьку горлянку не перегриз? Вовком було би швидше та надійніше.
Северин указав на ліве стегно.
— Потрапив у пастку, пробив ногу наскрізь.
— Ох, псякрев!
Гнат з шипінням випустив повітря крізь зуби.
— Я навіть не помітив... А ще думаю, чого так
шкутильгаєш.
Бойко показав небіжчику дулю.
— Він відрізав Кременю голову, а ти порубав його срану макітру.
— Амінь, — додав Ярема. — Ех, зараз би люльку міцненьку!
— Та дівку тепленьку, — Гнат закрутив оселедця навколо вуха. — О, тільки згадав про дівку, і бачите...
— Пресвята Діва Марія, — Ярема перехрестився. — Тут же небіжчик!
— І що тепер? — виправдовувався Бойко. — У мене таке щоранку! Чоловіча сила прокидається.
— Навколо ніч, збоченцю!
— Вже світає.
І справді, помалу займався світанок. Із променями сонця ліс скидав похмуру маску ночі, повертаючись до світу ясним обличчям осіннього дня.
Новий день як нагорода за те, що подолали ніч живими.
— Аж сюди чую запах смерті. Скільки там тіл? —
Міркував шляхтич.
— Знову хочеш підрахувати, хто більше? Яровий відмахнувся.
— Та ні. Кепсько просто мені... від усвідомлення.
— Не переймайся так, Малюче, — серйозно мовив Гнат. — Ми зробили гарну справу.
— От чомусь тільки на душі від того не легше.