Читаем Аркан вовків полностью

— Справжній ведмідь, — погодився Пилип. — Зовсім не схожий на звичного нам Ярового.

— Краще брата Малюка не гнівити, — підтвердив Бойко.

Ярема почервонів і відмахнувся.

— Що робити будемо? — спитав він, намагаючись змінити тему розмови.

— Треба доповісти в Орден, — сказав Пилип. — Я помчу до діброви біля мисливського будинку. Вам пропоную відтягти мертвого до решти і туди ж притягнути інші тіла.

— Інші тіла? Скількох ви вбили?

— Усіх, — не повівши бровою, відповів Пилип.

Він мазнув кров'ю по губах, обернувся на вовка та зник серед дерев.

— Ви з ним більше не ворогуєте? — поцікавився Северин у Гната.

— Після такого?

— Ну, ти ж не любиш гебреїв.

— Не люблю, але Варган свій хлоп, — слобожанин кивнув на тіло магната. — Давайте відвеземо цього дохлого вилупка до скирти лайна.

Вони поклали Борцеховського на жеребця Северина та рушили назад. Чорнововк накульгував і спирався на шаблю, як на ціпка. Дихання характерників виривалося густою парою.

— Щось прохолодно, — зауважив Ярема. — Незабаром листопад, а ми голяка лісами вночі гасаємо.

Троє всміхнулися.

— Можеш забрати дрантя у магната, він не проти, — підказав Гнат.

— Красно дякую, але краще захворію.

— То яким чином ви звільнилися? — спитав Северин.

— Було все так, — почав Гнат. — Після того, як кавалькада рвонула за тобою, на варті лишилося двоє лакеїв — з тих, що за вечерею прислуговували, я їх упізнав. Вишкребки заради розваги поливали нас холодною водою, потім їм наскучило, вони випили, набралися сміливості та вирішили познущатися, сучі потрохи. Поклали перед нами голову Вишняка, а потім тіло поруч поклали.

Ярема перехрестився.

— Реготали, лярви, аж кольки їх брали, сокиру між головою і тілом у землю встромили... І тут брат Малюк прокинувся, — Гнат похитав головою. — Я би у житті не повірив, Щезнику! Коли ясновельможний збагнув, що сидить голою дупою без одягу та в кайданах, а, найголовніше, без пірнача... А потім розгледів, що перед ним голова Кременя... Заревів так, що я заглух на одне вухо, і це він крізь кляп! Смикнувся так, що ланцюга вирвало з м'ясом, а ті бовдури навіть не встигли тіпнутися за рушницями. Одному він, здається, шию зламав, а другого задушив кайданами.

— Тре буде сповідатися, — пробурмотів Ярема. У ці хвилини він не скидався на грізного убивцю.

— От чуєш? Хіба скажеш, що цей набожний християнин на таке спроможний? — Гнат махнув рукою. — Загалом, охорону було розчавлено. Ми перекинулися та помчали за мисливцями. Ти гарно вчинив, коли розділив їх біля того струмка, бо з тими курвами поодинці було значно легше. Поки Варган займався хортами, ми з Малюком брали собі по вершнику. Сракопикі жодного разу не влучили, бо не встигали навіть зрозуміти, що таке коїться, тільки сцялися від жаху.

— Ми так два гурти забили, — продовжив Ярема. — Решта мисливців встигли об'єднатися. І там вже було складніше. Мені сріблом по ребрах чиркнуло.

Він показав правий бік, на якому пробігла глибока чорно-кривава борозна.

— По мені більше прилетіло, але не зі срібла, — Гнат вказав на кілька величезних синців, що проступали з-під шару засохлої крові. — Чорт їх зна! Може, срібло видавали не всім мисливцям, а тільки магнату, а може, обмежену кількість куль на кожного... Неважливо.

Гнат обережно провів пальцем по плечу, куди його вдарив шаблею Борцеховський за відмову Северина коритися.

— Холера, досі болить!

— Мисливці не очікували трьох вовків водночас, — додав Яровий. — Вони звикли гуртом зацьковувати одного, а тут наскочив чорт на біса. І все! Кожен сам за себе, собаки кидаються під ноги, коні намагаються втекти, чоловіки гублять зброю, тиснява, крики, Содом і Гоморра.

— Я став свідком тієї битви, — кивнув Северин. — Побачив, як Борцеховський тікає, помчав за ним.

— Добре зробив! Бо в тому безладі ми самі трохи загубилися, — кивнув Гнат. — До речі, чому ти покидьку горлянку не перегриз? Вовком було би швидше та надійніше.

Северин указав на ліве стегно.

— Потрапив у пастку, пробив ногу наскрізь.

— Ох, псякрев!

Гнат з шипінням випустив повітря крізь зуби.

— Я навіть не помітив... А ще думаю, чого так

шкутильгаєш.

Бойко показав небіжчику дулю.

— Він відрізав Кременю голову, а ти порубав його срану макітру.

— Амінь, — додав Ярема. — Ех, зараз би люльку міцненьку!

— Та дівку тепленьку, — Гнат закрутив оселедця навколо вуха. — О, тільки згадав про дівку, і бачите...

— Пресвята Діва Марія, — Ярема перехрестився. — Тут же небіжчик!

— І що тепер? — виправдовувався Бойко. — У мене таке щоранку! Чоловіча сила прокидається.

— Навколо ніч, збоченцю!

— Вже світає.

І справді, помалу займався світанок. Із променями сонця ліс скидав похмуру маску ночі, повертаючись до світу ясним обличчям осіннього дня.

Новий день як нагорода за те, що подолали ніч живими.

— Аж сюди чую запах смерті. Скільки там тіл? —

Міркував шляхтич.

— Знову хочеш підрахувати, хто більше? Яровий відмахнувся.

— Та ні. Кепсько просто мені... від усвідомлення.

— Не переймайся так, Малюче, — серйозно мовив Гнат. — Ми зробили гарну справу.

— От чомусь тільки на душі від того не легше.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сердце дракона. Том 9
Сердце дракона. Том 9

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика / Фэнтези