Аркан вовків

Галичани гомоніли окремим гуртком, у двох юнаків на додачу до клинків та піштолів за чересами виднілися пірначі, збройна ознака шляхтичів. До галичан прислухався високий бритоголовий леґінь із барткою замість шаблі, закарпатець, нечастий у Буді гість. За розповідями Захара, хлопці з тих країв переважно йшли у навчання до мольфарів.

Слобожани, кожен із парою шабель хрест-навхрест за спиною, познімали сорочки та хизувалися татуюванням на грудях, яке вони отримували після ночі срібної клямри. Поруч пили холодний квас запорожці — всі троє з довгими оселедцями. Северин трохи позаздрив їхнім вусам: його власні навіть близько такими густими не були (тому він їх і голив). Кожен запорожець, окрім піштоля, мав ще й рушницю, немов збирався вирушати у військовий похід.

Двійко буковинців, чия земля лежала поруч із Об'єднаним князівством Валахії, Молдови і Трансильванїї, славилися найглибшими знаннями у чарах крові (за чутками, включно із темними практиками пиття крові), креслили ножами на землі якісь складні фігури. Обох прикрашали невеличкі пташині черепи на одязі та зброї.

Характерників Полісся знали за похмурою відлюдькуватою вдачею, вони надавали перевагу товариству звірів, з якими нібито могли розмовляти, і саме такий сів окремо від громади. На плечі у нього насупився невеличкий крук, теж спиною до всіх.

На тлі такої строкатої компанії Северин відчув себе дуже... звичайним.

Скоро прибув учорашній знайомець з пером павича у шапці — мабуть, родом із Сіверщини чи з Наддніпрянщини, як і сам Северин. Юнак угледів Чорнововка, привітно посміхнувся та всівся поруч.

— Савка, — назвався джура. — Не кликали ще?

— Северин, — вони потиснули руки. — Поки ні.

— Клята спека.

Савка скинув шапку і обмахнувся нею.

— Я трохи заблукав та подумав було грішним ділом, що безславно помру десь на сонці, так і не отримавши заповітну золоту клямру. Велика трагедія маленького джури! Не знаю, як ти, а я піду до запорожців квасу перекинути, бо так і розплавитися недовго. Ти зі мною?

Северин відмовився. Савка двічі запрошувати не став, пішов до запорожців, легко завів розмову і за хвилину вони реготали з його жартів та пригощали квасом.

Невдовзі зібралися двадцятеро юнаків. Сонце піднялося вище, нагріло повітря так, що під дерева сховалися усі, включно зі звичними до спеки степовиками. Савка повернувся до Северина, пояснивши, що у запорожців квас закінчився, а тут затінок густіший. Він умостився поруч, голосно постогнуючи.

— Коли вже нас покличуть? Нема сили чекати! — пожалівся Савка.

Час тягнувся довго. До джур ніхто не виходив, наче іспит уже почався, а першим випробуванням було очікування.

Один зі слобожан не витримав та крикнув у бік дуба:

— Нам ще довго, га?

На його грудях чорнів коловрат.

Ніхто не відповів, тож джура закрутив оселедця навколо вуха, оглянув інших та войовниче гукнув:

— Нумо, курва, чого так нудно? — він вихопив шаблі з піхов на спині. — Може, потанцює хтось із моїми близнючками?

Кілька секунд стояла тиша.

— А станцюємо, — озвався закарпатець, скинув сорочку та вихопив бартку з петлі на чересі. — Олекса Воропай, мене не займай!

— Мене Гнатом Бойком кличуть, — вишкірився слобожанин, наближаючись до суперника. — Ти вибачай, якщо я тобі сокирку понівечу.

— Краще диви, щоби сокирка тобі нічого не понівечила, — розсміявся Олекса і напав ударом згори.

Гнат зустрів топірець лівою шаблею, а правою тяв збоку. Олекса спритно ухилився, відповів по ногах. Гнат крутнувся та у виході з фінта ударив закарпатця з двох рук навсіч, той відстрибнув — Северин помітив, що Олекса не блокує ударів, а уникає їх — і супротивники закрутилися, обмінюючись швидкими атаками. Бартка мала шкіряну петлю, що охоплювала зап'ясток, і закарпатець інколи випускав топірця з руки, що дозволяло йому крутити хитрі прийоми. Слобожанин бився віртуозно, змінюючи різні техніки, клинки посвистували і мерехтіли на сонці, наче крильця бабки.

— Непогано б'ються, — зауважив Савка. — Я не певен, що вистояв проти будь-кого з них. А ти?

— Що?

— Кажу, глухих повезли! Ти блідий якийсь, друже. Переживаєш?

— Є трохи, — зізнався Северин.

— Та кинь ти це діло, — махнув рукою Савка, наче він пройшов десяток випробувань. — Ми вже обернені, куди Орден від нас подінеться? Головне довести осавулам, що ти не дубоголовий йолоп, якого треба назавжди лишити у курені вартових. Це нескладне завдання, повір.

Один із галичан, рудий здоровань з пірначем на чересі, дістав із торби свіжу хлібину, чималий шмат сала, кілька цибулин і призвав усіх охочих перекусити, бо поки Рада Сімох їх покличе, то жодних сил не залишиться. До нього потягнулися хлопці з усіх полків, включно з Савкою, і навіть поліський пустельник не погребував долучитися до компанії. Крук перебрався йому на голову та отримав шматочок сала. Всі джури швидко роззнайомилися, сторожка атмосфера остаточно розвіялася, та за хвилину вони гомоніли не тихіше за будь-яке товариство у Буді.

Але Северинові шматок у горло не ліз. Невже ніхто тут не переживає так, як він? Чи просто вміло це приховують?