Аркан вовків

Обід розлетівся мигцем. Кремезний рудий шляхтич, який пригощав, задоволено посміхнувся, ляснув себе по чималому пузі та запропонував шановному панству поборюкатися, бо, як відомо, таким чином їжа перетравлюється краще. Ніхто його виклик не прийняв, натомість один із південців захотів позмагатися у стрільбі, на що пристало двоє запорожців.

Всі повеселішали і не помітили, як прийшов скарбничий. Характерник оглянув товариство, прокашлявся та проголосив гучно:

— Прошу уваги, браття.

Розмови як збрило. Слобожанин і закарпатець, спітнілі й радісні, зупинили двобій та потисли руки. Бартка не змогла пробитися крізь вир близнючок, а шаблі не зачепили в'юнкого закарпатця.

— Рада Сімох осавул готова, — лицар тримав у руці аркуш паперу. — Я викликатиму вас по черзі.

Двадцятеро юнаків затамували подих.

— Першим йде Петро Буруля, — хлопець, що пропонував змагання у стрільбі, підхопив лука та підійшов до характерника. — Пилипу Олефіру приготуватися.

Скарбничий та Петро Буруля зникли серед дерев. Тепер більше ніхто не розмовляв і нарешті Северин побачив, що переживають геть усі, навіть бравий Савка.

За десять хвилин характерник повернувся. За ним пішли Пилип Олефір, Олекса Боропай, Микита Бондаренко, Андрій Кукурудзяк...

Довге, довге очікування.

Цікаво, що станеться, якщо джура надумає втекти від випробувань, подумав було Северин, як почув власне ім'я.

— Йде Савка Деригора. Северину Чорнововку приготуватися.

Савка присвиснув, підморгнув Северину та бадьоро пішов за характерником. Перо на його шапці весело погойдувалося. Решта джур глянули на Северина: його прізвище серед Сірого Ордену було на слуху.

Останні десять хвилин спливли миттєво, наче не було їх зовсім. Скарбничий повернувся та оголосив:

— Йде Северин Чорнововк. Артему Бурлаці приготуватися.

Северин підвівся і рушив назустріч Раді Сімох осавул.

Розділ 2

Із приліску вийшли на величезну луку, що розкинулася навколо дуба Мамая, — і Северин на мить зупинився, аби роздивитися його здаля.

Це був найбільший характерницький дуб, що стояв на землі. Потребувалося п'ятеро чоловіків, аби охопити його стовбур, а під кроною могли сховатися кілька десятків людей. Його листя було чорним, як нічне небо, а прожилки світилися золотими розчерками падучих зірок. Товсте коріння випирало з-під землі, наче мацаки підземного кракена.

Перший осавула сидів наодинці за столом із багатьма теками просто посеред поля. Скарбничий мовчки указав Северину на нього та відійшов убік.

Джура обережно наблизився: не таким він собі малював осавулу. В його уяві очільниками куренів ставали могутні лицарі, величні та сурові, як на книжкових гравюрах... А цей пухкий чоловічок, що рясно обливався потом, був схожий на звичайного мірошника. Хіба один із сімох керманичів Ордену може мати такий вигляд?

— Немир Басюга, контррозвідка, — назвався чоловічок.

Розум, що світився у погляді, одразу перекреслював враження від непоказної зовнішності. На вказівному пальці лівої руки Немир носив сталевий перстень осавули — печатку з вовком, чиє зображення було майже тим самим, що відпивалося на срібних клямрах, але різнилося від куреня до куреня. На печатці Басюги вовка було розгорнуто дзеркально — він біг праворуч.

Вовк, що дивиться у інший бік. Знак контррозвідки.

— Вітаю, Северине. Це значний день і для тебе, і для Ордену, — Басюга розмовляв тихим приємним баритоном. — Сідай, не стовбич.

— Дякую, пане...

Стілець виявився навдивовижу зручним.

— Просто брат Немир, — махнув пером осавула. — Я поставлю тобі кілька питань, згода?

— Авжеж.

— Якщо хочеш змочити горло, то пригощайся з кухля, там прохолодна кринична вода, — Немир розгорнув кілька аркушів та пробігся по них очима. — Чому ти став характерником, Северине?

— Аби, — юнакові згадалася розмова з Ґаадом. — Аби захищати інших людей.

— Чому саме характерником? — спитав осавула. — Ти міг би податися до війська Січового чи до Таємної Варти. Не менш почесна служба на захисті держави. Навіщо наражатися на прокляття?

— Мої батьки — характерники, — продовжив Северин. — Я з дитинства мріяв про те, як стану одним із вовчих лицарів.

— Зрозуміло, — кивнув Немир, зробивши відповідний запис. — Які твої найслабші сторони, як вважаєш?

— Е-е-е... мабуть, занадто сильно переживаю через помилки. Інколи забагато думаю та сумніваюся.

Немир кивнув і щось записав. Северину було дуже цікаво, що саме, але підглядати за дописами осавули контррозвідки здалося поганою думкою.

— В якому курені ти хотів би служити в майбутньому? — продовжив Немир.

— Серед призначенців. Як мій батько.

— Що, на твою думку, потрібно, аби потрапити до призначенців?

— Досвід у лавах Ордену... Вміння битися, найрізноманітніше... Навички стеження та допиту. Непохитна холоднокровність. Швидкий розум. Блискавична реакція, — перерахував Северин.

Саме так він міг би описати батька.

— На твою думку, ти відповідаєш озвученим вимогам? Окрім досвіду, авжеж.

— Не до кінця. Ні.

Неподалік гримнув постріл. Северин озирнувся: порохова хмарка розвіялася неподалік стовбура Мамаєвого дуба.

— Чи ти маєш кохану дівчину?