Аркан вовків

Вишняк зареготав і потис незнайомцю руку.

— Приємно мати справу з чесною людиною! Ще побачимося, друже.

— Аякже, — кисло відповів той.

На прощання незнайомець мовчки роздивився характерників, знову похитав головою, сів на кобилу та помчав.

— Мій друг із Таємної Варти, — пояснив Марко. — Сідайте. Завдання виконано, тим не менш я вами незадоволений і зараз розповім чому.

— Ви з Ордену? — перепитав Ярема, шокований таким перебігом подій.

— Свинцем піштолі зарядив? — спитав Вишняк у Ярового. Северин ледь почервонів.

Шляхтич кивнув.

— Ну то стрельни в мене та переконайся. Тільки в долоню пуляй, не шкодь одяг.

Яровий стріляти не став.

— То як вас зовуть насправді?

— Так і звуть, Марко Вишняк, він же брат Кремінь. Я та брат Полин із куреню призначенців, — старий махнув грамотою, на якій чорніла печатка-вовк. — Мушу вибачитися за виставу, але робити цього не буду, бо мені сподобалося. Сідайте вже!

Характерники слухняно сіли. Гнат розчаровано сховав близнючок за спину.

— Я підозрював, що ви не той, кого з себе вдаєте, — повідомив Пилип.

— Так, брате, ти тричі згадував це у донесеннях. Маєш кебету. Але чи поділився ти своїми підозрами з ватагою?

— Ні.

— З вас хтось поділяв підозри брата Варгана?

Хлопці захитали головами. Северин навіть не думав, що На-Сраці-Чиряк може бути кимось іншим.

— Ось твоя помилка, брате Варгане. Ти не поділився важливою підозрою з братами. Неприпустимо! А якби я вів вас у пастку? Ти усвідомлюєш, що озвучена тобою підозра могла уберегти брата Малюка від сну?

Яровий густо почервонів і закрутив у руках пірнача.

— В іншому випадку це могло коштувати комусь життя. Мандрувати наодинці та виконувати наказ гуртом — це різні речі, брате Варгане. Затям це собі, — завершив Вишняк.

— Я зрозумів свою помилку, — кивнув Пилип.

Вишняк перевів погляд на Гната.

— Мусиш опанувати себе, брате Енею. Як ти вичитав мені вчора, було зроблено правильно. Але жебрак! Навіщо витрачати час та привертати до себе увагу? Навіщо створювати Ордену погану славу? Мало тобі плювків в спину, хочеш у них купатися?

Гнат набурмосився і не відповів, схрестивши руки на грудях. Марко повернувся до Яреми.

— Брате Малюче. Заснути на чатах... Просто сором, — вуха Ярема набрали густого томатного забарвлення. — Ти ж не сільський сердюк на варті пивної діжки! Ти — характерник, що мав доручення оберігати важливу персону. Так, особа неприємна, але такий наказ. І ту персону в тебе з-під носа викрадають разом із кіньми?

Яровий винувато покивав, погоджуючись з усіма звинуваченнями.

— А ти, брате Щезнику? — Северин напружився. Що ж він зробив не так? — Я особисто знаю твого батька, ми виконали разом кілька завдань, і він завжди зосереджений на справі. А ти присутній лише тілом. Де твої думки? Ти мариш? Мрієш? Я не знаю. Якщо трапиться біда, ти витратиш кілька секунд, аби бодай зрозуміти, що коїться. Секунд, що можуть стати вирішальними. Зберися докупи!

Северин мугикнув. Вишняк обвів усіх поглядом, потім тицьнув пальцем у Пилипа та Гната.

— І вам двом годі гратися у мовчанку! Тим паче коли потрібно працювати гуртом. Не знаю, яка кішка між вами пробігла. Якщо посварилися, то набийте одне одному пики, випийте та забудьте!

Брат Кремінь безжально розпікав кожного та усіх разом, перерахував вади та помилки, після чого дістав люльку і закурив.

— То у вас немає ніяких сухот? — Ярема зачудовано дивився на характерника.

Вишняк тільки пахкнув димом у відповідь. Раптом у голові Чорнововка щось клацнуло та все стало на місця.

— Отже, під маскою завдання ховалося наше випробування? — спитав він.

— Саме так, — відповів Вишняк.

— Ви кажете не всю правду, — промовив Северин.

— Поясни, — холодно глянув на нього Марко.

— Ми були наживкою для викрадачів молодих характерників, — очі братів здивовано витріщилися на нього. — Орден мав резони послати нас саме цим маршрутом. Тільки через три дні ви покинули нас на самоті — отже, можлива загроза минула, ви перевірили, що прагнули, і були певні, що...

— Я сказав усе, що ви мали почути, тому залиш свої здогади при собі, брате Щезнику, — різко обірвав його Вишняк. — Звідки тобі відомо про зникнення?

Северин завагався, бо не хотів виказувати Ярему, але той сам зізнався. Вуха шляхтича при цьому палахкотіли.

— Якщо ви вже знаєте про це, — Марко глибоко затягнувся. — То я перейду до авантюри вашого Деригори.

— А що з ним? — спитав Пилип.

— Його досі не знайдено, — сухо відповів Марко. — Хтось із вас отримував повідомлення від нього?

— Так, — неохоче зізнався Гнат. — Два дні тому написав. Але не розповів, де перебуває.

— Скажіть тепер чесно, якого дідька він покинув ватагу?

Юнаки швидко обмінялися поглядами.

— Побився об заклад, що знайде викрадачів характерників, — сказав Северин.

Вишняк приклав долоню до обличчя і простогнав.

— Курінь вартових по всіх паланках Наддніпрянщини та Сіверщини шукає його, але марно. Є думки, куди він міг поїхати?

— До Вінниці, — відповів Пилип. — Ярема згадував про той паланок.

— Брате Енею, негайно надішли йому повідомлення про те, що ваш заклад скасовано, — сказав Вишняк. — Переконай покинути пошуки та сповістити про місце свого перебування.