Аркан вовків

— Зрозуміло, — Гнат подивився в бік дуба.

— Його вчитель, Мирон Деригора, зараз пливе до берегів Османської Імперії, — сказав Вишняк. — Ви єдині, хто знають Савку: зовнішність, характер, манери, звички. Тому, поки він не відгукнувся, ми їдемо на пошуки. Кожен перевірте дуба — там має бути особистий наказ Колодія про те, що ви переходите під моє командування.

Юнаки швидко перезирнулися. Як все швидко змінилося!

— Маю також назву села, де Савку бачили востаннє. Звідти й почнемо пошук, — Вишняк махнув рукою. — Чого заклякли? Не зволікайте! За годину маємо вирушати.

Розділ 6

Новий Марко Вишняк виявився таким само чиряком на сраці, яким був Марко попередній. Ядучості в ньому, щоправда, поменшало, але тепер бородань прискіпувався до хлопців як командувач, тому відкараскатися від його зауважень стало неможливо. Северин із тугою згадував спокійну та ввічливу натуру Захара, і дедалі більше цінував те, як йому пощастило з учителем.

Можливо, вся справа у курені? Що Ігоря Чорнововка, що Марка Вишняка не назвати приємними персонами — обидва були призначенцями. Лишалося сподіватися на те, що характерник із вартових, з яким Северин пізніше відбуватиме службу, не виявиться таким гівнюком.

Утім, та служба лишалася примарою на обрії, бо зараз вони мали розшукати Савку, а від нього не було жодної звістки. Кожен із чотирьох надіслав по кілька повідомлень, бодай на одне він мав би відповісти, але марно.

— Сподіваюся, з Павичем усе гаразд, — переживав Ярема.

— Якби цей бовдур не зник, — шипів Гнат. — Ми б уже роз'їхалися власними дорогами!

І недоброзичливо витріщався на Пилипа, з яким попри настанови Вишняка йти на мир не збирався. Олефір навзаєм його ігнорував.

Думки Северина попри всі зусилля роїлися навколо Ліни. Причиною того став знову-таки Савка, а точніше, подорож до містечка, в якому його востаннє бачили — шлях туди лежав неподалік Старих Садів. І що ближче ватага під'їздила до села, то неспокійнішим ставав Чорнововк, отримуючи за це чергову порцію глузливих дорікань Вишняка.

Аби якось спекатися думок про дівчину, Северин пристав на угоду Гната, який за допомогу в написанні листів Орисі запропонував йому фехтувати.

Так швидко у шабельному двобої він ніколи не програвав. Захар був непоганим шабельником, завдяки його науці Северин міг протистояти Яровому-старшому, проте напір близнючок ламав захист Чорнововка миттєво. Після кожного двобою з нього лилися річки поту і щоразу доводилося мастити нові синці маззю, проте Северин не жалівся — біль та свист клинків відволікали від відьминих очей.

Гнат Бойко під час тренувань перетворювався на іншу людину: забувши про лайку, він спокійно пояснював помилки Северина, поправляв рухи, показував стійки, вчив нових фінтів, промовляючи про шабельний бій палко і натхненно, як чумак Клименко про майбутнє механічних возів. Гнат був справжнім віртуозом: бився вправно обома руками, міг стояти сам проти кількох супротивників, чи на галопуючому коні зрізати вогник свічки, чи відбити шаблею кулю: то була його стихія. Слобожанин радів, що мав із ким поділитися знаннями, хоча і не приховував, що робить це з метою отримати собі гідного супротивника.

— Мене перемагають, — казав Гнат, — тільки двоє: тато і сестра.

У порівнянні з Катрею, стверджував Бойко, він напрочуд світла та добра людина. Коли слобожанин промовив це декілька разів, Северин усерйоз задумався, як би ніколи в житті не зустріти пекельну Катрю.

— Боїшся? І правильно робиш. Співчуваю її нареченому, — Гнат здригнувся. — Коли Катрі в голову вбрикне одружитися, вона просто під'їде до хлопа, якого вподобає, та поставить перед вибором: або мати її за дружину, або вона відрубає йому обидва вуха та прутня на додачу.

— Не хотів би я бути тим хлопцем, — промимрив Северин.

— А вона красива? — поцікавився Ярема.

— Як дияволиця.

Свою частину угоди Северин виконував, старанно вичитуючи послання Гнатового серця до коханої цукерочки Орисі, записані вульгарщиною з купою помилок. Першого листа він змусив переписувати п'ять разів, доки той не набув пристойного вигляду.

— І чому це так важко, — зітхав Бойко, вивчаючи покреслені рядки.

— Спробуй, брате, почитати якусь іншу книгу, — обережно запропонував Северин. — Бо у тебе правильно написані тільки цитати з «Енеїди».

— Інші книги лайно, — безапеляційно відрубав Гнат.

— Навіть якщо їх написав майстер Котляревський?

— ...Ти — підступний чортяка.

У наступному місті Гнат надіслав листа з кількома пелюстками троянд, поставивши зворотною адресою штаб скарбничих у Буді: вони пересилали листи вічно мандрівним характерникам у потрібні місця.

Ярема рушив сповідатися до найближчої церкви. Повернувся він без настрою, бо храм виявився православним, і коли священик дізнався, що Яровий з католиків, то відмовив у сповіді. З горя грішний шляхтич пішов до банку, а звідти до крамнички, де накупив торбу цукерок та пригощав усю ватагу.

— Мамуньо надіслали грошей, — пояснив сумно він.