Аркан вовків

— Припускаю, що ти достатньо мужній, аби бути щирим, — обережно сказав Захар.

— Ні чорта я не мужній, учителю. Коли вона приставила піштоль мені до лоба, я ледь не обісрався. Мені так страшно ніколи не було. А коли батько стрибнув на мене... Я вважав себе покійником. Досі не розумію, як примудрився вбити його. Рука сама смикнулася.

— Ти недооцінюєш себе, брате.

— Та навряд.

Характерники покурили у мовчанці. Прийшов похмурий гробар і забрав лопати, спитався за стіл. Відповіли, аби забирав разом із рештками горілки, чим одразу підняли гробареві настрій.

— Лісовик не збрехав, — заговорив Северин, вибиваючи попіл з носогрійки. — Я не думав, що воно справді здійсниться. Не хотів вірити.

— Не можна довіряти потойбічним створінням.

— Я радий, що його безкінечне полювання скінчилося, — Северин поглянув на могилу, перевів погляд на дуб поруч. — Радий, що не маю вислуговуватися перед ним, постійно доводити, що гідний бути його сином, вічно картатися. Я радий... Подумати тільки, вбивця власного батька! Мама би не пробачила.

— Не кажи так, — заперечив Захар. — Я не знав твоєї мами, Северине, але можу сказати, що Ігор був не найкращим батьком. Мені завжди думалося, що єдине, чого він насправді хотів, — то загинути. Він постійно шукав нагоди наразитися на невиправдані ризики, постійно грав зі смертю та — іронічно — постійно вигравав. І те, що вбив його саме ти... У цьому є певна справедливість. Завершеність. Мені думається, що Ігор усвідомлював, як негідно поводиться з тобою. Він би потішився тим, як ти відповів. Вважай, ти довів йому, що й справді вартий череса з трьома клямрами.

— Як це все химерно звучить, — похитав головою Северин.

— Життя взагалі химерне. Тим паче характерницьке.

Северин пішов до Шарканя, але на півдорозі повернувся і спитав:

— Бо така наша стежка?

Захар кивнув.

— Бо така наша стежка.

Розділ 8

— Срака мотика! Повернувся!

— Братику!

Чорнововк і схаменутися не встиг, як опинився в обіймах Яреми, настільки могутніх, що хребці втомленої довгим переїздом спини з хрускотом повставали на місця.

— Ти отримав мої послання, братику?

— Так, — просичав Северин, якому забракло повітря. Протягом останніх днів на дубі зібралося кілька десятків повідомлень, які довелося слухати не менш ніж півгодини: спочатку від ватаги («Йолоп!» від Гната, «Ти куди щез?» від Яреми, «Тобі ліпше якнайшвидше повернутися» від Пилипа), роздратована догана брата Кременя («Про покарання повідомлю при зустрічі»), знову від ватаги, тепер зі словами співчуття, та численні листи незнайомих характерників, які на різні лади висловлювали співчуття й підтримку. «Брат Вирій десять років тому врятував мені життя», «Твій батько був найкращим лицарем свого покоління», «Сіроманці завжди пам'ятатимуть його ім'я», «Ти зробив важку, проте необхідну справу».

Він не відповів на жодного листа. Хотілося тільки, аби йому якнайшвидше дали спокій.

Северин і Захар знайшли ватагу біля характерницького дуба неподалік селища В'юни. Марко зміряв Чорнововка важким поглядом, який не віщував нічого доброго, та пішов розмовляти з Захаром.

Поки старші лицарі тримали приватну бесіду, молоде покоління радісно вітало повернення Северина. Він також був радий їх бачити і вперше посміхнувся відтоді, як мчав до Ліни.

— Я перелякався, що ти зник, як Павич, — торохтів Ярема, розчервонівшись від розчулення і не помічаючи спроб звільнитися з його обіймів. — А потім почув про твого батька... Ох, братику, мені так шкода! Адже я також знаю, як це важко — втратити тата...

— Господи, ти як баба, — закотив очі Гнат. — Помер і помер, всі ми здохнемо колись. Брате, скажи краще, чи ти справді його власноруч зарізав? Нам Вишняк ні чорта не розповів.

— Справді, — Северин нарешті вислизнув із лещат Яреминих обіймів і глибоко вдихнув. — Ножем у серце.

— Курва! — Бойко був у захваті. — Прибив самого Ігоря Чорнововка, непереможного месника! От ловкий чортяка.

— Брат Кремінь на тебе дуже лютий, — повідомив Пилип. — Коли він викрив твоє зникнення, то лаявся так, що листя повсихало.

— Я, до речі, тебе здав, — швидко додав Гнат. — Розпатякав геть усе. Не ображайся, брате.

— Без образ, — Северин зиркнув на Марка, який тим часом слухав Захара. — Я готовий до покарання.

— Втеча того вартувала? Побачив її? — змовницьки спитав Гнат, багатозначно піднявши брову.

Ярема і навіть Пилип з цікавістю чекали відповіді. Северин зітхнув та вирішив нічого не приховувати. Який сенс?

— Побачив... А от вона мене бачити не хотіла.

— Отакої, — пробурмотів Ярема.

— Співчуваю, брате, — Гнат засмутився. — Сподіваюсь, що моя цукерочка Орися не вчинить зі мною так жорстоко...

— Розкажи, що трапилося після зустрічі, — спитав Пилип. — Хто тебе схопив? Як дійшло до вбивства? Або ти не хочеш про те розмовляти?

— Не хочу. Але розкажу.

Чорнововк розповів про розмову з Ліною, про зустріч у корчмі, про полон та вовчий герць. Про звіра, який намагався убити його, про похорон. Змовчав лише про розмову з Ярославою та історію Максима Вдовиченка.

Він розповідав спокійно, на диво для самого себе. Говорити було легко, наче кірку з рани зривав.