Аркан вовків

Пилип слухав, не відводячи погляду. Ярема інколи витріщав очі та хрестився, пошепки промовляючи латиною. Гнат деколи спльовував, але не перебив оповідь жодною лайкою.

— Отака історія, — закінчив Северин. — А після похорону ми майже без спочину їхали до вас.

— Радий, що ти вижив, — несподівано мовив Пилип.

— Спасибі, брате. Я теж радий...

— Сильно болить, де зв'язали?

Чорнововк показав смужки жовтуватих синців на зап'ястках, усіяних ранками від колишніх пухирів.

— На ногах те ж саме. Майже не болить. За кілька днів зникне, — Северин махнув рукою, мовляв, дрібничка. — Тепер ваша черга. Що я пропустив?

— Наша історія не така захоплива, братику, — відповів Ярема. — Ти майже нічого не пропустив.

— Ми вешталися селами, вислуховували базікання На-Сраці-Чиряка та розпитували про Деригору, от і все заняття, — махнув рукою Гнат.

— Жодних слідів?

— І навряд знайдемо бодай один, — сказав Пилип. — Брат Павич ніби у Потойбіччя провалився.

Северин почухав потилицю.

— А з інших ватаг нашого випуску ніхто не зникав?

— Якщо тебе не рахувати, то ніхто, — відповів Гнат.

— Брат Кремінь та інші переконані, що Павич ускочив у халепу, пов'язану зі зниклими у минулих роках, — Ярема заходився набивати люльку. — Недарма він в останньому листі про зачіпку згадав.

— Але що він міг знайти, чого не побачили інші? — спитав Пилип радше у самого себе, ніж в інших.

— Чи шукали спільність між викраденими? — поцікавився Северин. Він прагнув якнайшвидше пірнути у щось нове та відігнати примари останніх днів. — Ну, крім того, що всі — молоді недосвідчені характерники...

— Ти диви, який розумака, — гмикнув Гнат. — Думаєш, ніхто не про це не подумав? Немає нічого спільного! Скарбничі ледь не колір бруду під нігтями по архівах дослідили. Родичі, друзі, вороги, погані звички, місце народження, вчителі, кохання, зброя, Потойбіччя... Шукали будь-яку додаткову ланку. Марно.

— Незрозуміло, хто це робить та заради чого, — додав Пилип. — Припущень багато, а справжніх слідів немає.

— Тобто ми у глухому куті?

— І щодня шанси меншають, — важко зітхнув Ярема.

— Вони закінчили, — відзначив Пилип.

Захар і Марко потиснули руки. Призначенець лишився біля дуба, а Захар повернувся до Северина.

— Я поїду, брате. Маю повертатися до завдання... Будь обережний, точніше, бодай трішки обережніший, — характерник сумно всміхнувся. — Та пиши мені.

— Обов'язково.

Вони міцно обійнялися.

— Йди до брата Кременя, він має до тебе розмову, — Захар кивнув на прощання ватазі. — Нехай Мамай допомагає, браття.

— І тобі, брате, — прогуділа молодь гуртом.

Шаркань заіржав, прощаючись з Рудою.

Захар повернув кобилу на дорогу та поїхав — невисокий чоловік у благенькому брилі. Северин раптом відчув безмежну вдячність до нього, старого характерника, який став йому не тільки справжнім другом, але й другим батьком. Чи навіть першим батьком...

— Поспішай, Щезнику. На-Сраці-Чиряк не любить очікувати.

Северин зітхнув і пішов до дуба.

Марко зміряв Чорнововка довгим поглядом. Северин вирішив почати.

— Брате Кремінь, я прошу вибачення за самовільне відлучення без попередження. Мені шкода...

— Тобі шкода? — перебив Марко. — Це добре.

Кілька секунд призначенець збирався зі словами, потираючи бороду.

— Я знаю, що ти пережив смерть батька. Я знаю, що тобі довелося власноруч убити його і це було твоє перше вбивство. Я все розумію. Але, на відміну від Ради Сімох, я не дам через те слабину. Це може створити неправильну картину в твоєму світосприйнятті, — Вишняк указав на його черес. — Ти, Щезнику, отримав золоту клямру, але лишився безвідповідальним хлопчиськом. Ти усвідомлював, що порушуєш наказ, але це не зупинило тебе. Події, що трапилися, є наслідком твого непослуху.

— Я свідомий цього.

— Коли я доповів про твоє зникнення, у відповідь прийшов наказ продовжувати пошуки Деригори. Я провів кілька довгих днів, повсякчас виглядаючи тебе. Постійно дивився на годинник і думав, де ти міг зараз бути, що з тобою трапилося, чи живий ти. Зупинявся біля кожного дуба, аби перевірити, чи не отримав хтось від тебе повідомлення.

— Я розумію...

— Не смій перебивати, — відрубав Марко. — Ти зрозумієш мене, тільки коли отримаєш під особисту відповідальність загін зухвалих молодиків, які думають, що три клямри на чересі роблять їх казковими богатирями, котрим тільки підстрибнути — і вже схоплять бога за бороду!

Чорнововк крадькома зиркнув на ватагу, яка скупчилася неподалік у неприхованій спробі підслухати розмову.

— Я попереджав, що ти маєш зосередитись. Ти не послухав і отримав першого ляпаса від життя. І то був геть не сильний удар, повір.

Северин сопів, мимоволі заламуючи пальці на руках.

— Я довго думав над твоїм покаранням.

Марко походив туди-сюди, п'ять кроків праворуч, п'ять кроків ліворуч.

— І дійшов висновку, що ти не отримаєш жодного покарання, — неочікувано завершив Вишняк.

Юнак здивовано витріщився на нього.

— Не через те, що, мовляв, ти багато пережив. Маячня, — презирливо скривився сіроманець. — Ми стали характерниками, аби переживати подібне! Щоб іншим не довелося! Таке наше життя, наша буденність, наша стежка, чорт забирай. Ми самі її обрали.