Аркан вовків

Северину кортіло відповісти, але він не хотів перебивати Марка. Очі брата Кременя потемнішали.

— Ти втратив мою довіру. Я не можу бути певним, що ти не покинеш чати, не порушиш наказ, не відкриєш мою спину, коли ми битимемося разом.

— Дозвольте...

— Не дозволю, — перебив Вишняк. — Саме через такого нахабу, який вважав, що вищий за накази, що йому, на відміну від решти, все можна — саме через такого я втратив рідного брата!

Марко замовк. Його ніздрі гнівно роздувалися.

— Я не даю других шансів, — мовив призначенець. — Моє прохання за найпершої можливості перевести тебе до іншої ватаги вже надіслано до Ордену. Я не хочу бути твоїм командувачем.

Северин похилив голову. Від сорому хотілося провалитися під землю.

— Зараз ти хочеш виправдатися та довести мені, як важливо було гайнути до тієї дівчини, — сказав Марко. — Не треба! Я вірю, що то було необхідно та дуже важливо для тебе. Але ти міг принаймні звернутися до мене, а не тікати без жодного слова.

— І отримав би дозвіл?

— Аж ніяк.

— Тоді навіщо? — скипів Северин.

— Розмову скінчено, — процідив Марко. — Може, колись зрозумієш. Я не бажаю розмовляти з тобою. Повертайся до ватаги! Лишаєшся під моєю командою, допоки не прийдуть нові накази.

Северин кивнув. Кортіло відповісти, сперечатися, довести Маркові все, що мав сказати... Але натомість він крутнувся на п'ятах та пішов до хлопців.

— Ну що? — спитав Ярема. — Вас було не чути!

— Сказав, що надіслав запит, аби мене за першої можливості перевели. Я втратив довіру брата Кременя.

— Бач, яка ніжна натура! Довіру він втратив, — Гнат злісно сплюнув. — А цноту на сраці він часом не втратив?

— Ти волів би залишитися? — спитав Пилип.

— Так, брате, волів би, — Чорнововк навіть не мав сили злитися на брата Варгана за його дурнуваті питання.

— Але поки ми разом, так? — бадьоро спитав Ярема. — Може, ніхто на його запит не відповість.

Северин сів на пеньок.

— Байдуже, брате Малюче. Мені байдуже. Хай буде, як воно буде.

— Ходімо краще, потанцюємо, — сказав Гнат, дістаючи з-за спини близнючок. — Мигцем полегшає!

— Давай пізніше, брате. Дуже кепсько на душі.

Вони полишили його на самоті. Северин дістав носогрійку, забив чистим тютюном, закурив. Слова брата Кременя вдарили несподівано боляче. Призначенець вважав його мало не зрадником, і навіть не дав шансу відповісти.

Тим часом Пилип уткнувся в одну зі своїх книжок розпустивши косу. Він мав настільки густе довге волосся кольору свіжої соломи, що не одна дівчина підписала би угоду з Ґаадом, аби отримати собі таке. Пилип зосереджено розчісував пасма гребінцем, яким зазвичай приводять до ладу кінську гриву, не відриваючи погляду від сторінок.

Гнат усівся з близнючками, дістав точильний камінь та розпочав щоденний ритуал: спочатку він точив одну шаблю, зривав травинку, легко проводив нею по лезу, оцінював, зіщулившись, розріз між двома половинками, і, якщо результат задовольняв його, переходив до другої шаблі. «Якби я міг спати з близнючками, як з дівчатами, то заощадив би чимало грошей» — примовляв Гнат.

Ярема розстелив опанчу та захропів: він любив поспати та робив це за першої-ліпшої нагоди. У рідкісні години, коли спати йому не хотілося, Ярема курив люльку та роздивлявся навколо з посмішкою задоволеною життям людини.

А Савка... Де б ти не був, брате Павичу, нехай з тобою все буде гаразд. Северин був певен, що Деригора живий і здоровий, та просто вскочив у неприємності, ніяк не пов'язані зі зникненнями минулих років...

Він і не думав, що встигнув звикнути до цих різних хлопців. Навіть скучив за ними! Шкода буде розлучатися.

Але Марко, як завжди, мав рацію. Може, він був занадто жорстким, проте Северин не засуджував командувача. Кожен має нести відповідальність за свої вчинки, і він був готовий платити за власні.

І попри всі лиха Северин відчував спокій, якого ніколи не знав.

Він не думав про Ліну та про любов, якої насправді не було.

Він не думав про Ігоря та про докази, якими мав щось довести.

Дві важкі тіні, що тягнулися за ним, роз'їдаючи день за днем, нарешті розтанули.

— По конях, браття, — наказав Марко.

Пилип, уже з переплетеною косою, та Гнат, з близнючками на спині, розбудили Ярему лоскотанням. Заспаний шляхтич підвівся, ватага сіла верхи, і Шаркань бадьоро заіржав, намагаючись посунутися ближче до Офелії.

— Вона теж за ним скучила, — засміявся Яровий.

Першим їхав Марко Вишняк, другим Пилип Олефір, після нього Ярема Яровий і Северин Чорнововк, а замикав ватагу Гнат Бойко.

— Вйо!

Квітнув теплий вересневий день. Характерники прямували до чергового села, де могли бачити зниклого.

Павичу, де б ти не був, ми тебе розшукаємо, — думав Северин.

***

Минуло три тижні безплідних пошуків.

Характерники перевірили всі поселення в околицях трьох миль навколо містечка, де Савку бачили востаннє: у ніч з шостого на сьоме вересня він заночував у гостинному дому «Sribnyj misjac'», поснідав сиром із медом та поїхав у невідомому напрямку, після чого слід обривався. Питали за молодого характерника на коні з іменем Інцитат, про шапку з пером павича, шукали білий жупан чи масивну золоту печатку, вистежували будь-який натяк.

Нічого.