Аркан вовків

Він змінився за мить. Северин навіть не встиг розгледіти його перетворення, як зі штанів за землю вискочив вовк із подертим вухом.

Звір помчав до гущавини. Свиснула білопера стріла, чиркнула його по боку, вовк вискнув і помчав швидше. Друга стріла влучила в стовбур дерева, за котрим він зник. Вишняк хутко скидав із себе одяг.

— Енею! Щезнику! За мною по сліду крові!

Гнат кинув шаблі та заходився роздягатися.

— Варган і Малюк — на чатах!

Марко, уже без одягу, чиркнув по долоні ножем і провів кров'ю по губах, перетворився на худого світлого вовка та дременув до лісу.

Северин забарився, геть збитий з пантелику. Чи Савка у безпеці? Чи Кремінь становить для них загрозу? Хто з них бреше?

Гнат часу на сумніви не витрачав. Перед перетворенням він повернувся у бік Пилипа, що наближався з луком у руках, та прокричав:

— Щоб тобі повилазило, клятий юда!

І великий темно-сірий вовк помчав у ліс.

Северин від адреналіну не відчував холоду жовтневої ночі. Обережно сховав потаємного гаманця з таляром між інших речей, кинув промовистий погляд на Пилипа та розрізав пальця.

— Я — вовк.

Запах чужої крові ударив по ніздрях, наче то був запах свіжої випічки.

Пахне солодко.

Тепер він був хижаком, який переслідував здобич.

Серед симфонії лісних шерехів окремо чулися вовки, що бігли крізь хащу, а серед букету лісових запахів аромат крові був найяскравішим. Запах дражнив, кликав, манив... Швидше!

Северин наздогнав Гната і вони помчали разом. Дерева скінчилися, молоді вовки вискочили до урочища, попереду розгледівся Марко, а далеко-далеко попереду — втікач.

Хто він? З якого куреня? Що його насправді пов'язувало з Савкою?

Він слабшає.

З урочища вискочили на поля, а потім пробігли біля невеличкого хутора, звідкіля забрехали потривожені собаки.

Приручені нікчеми.

Вони наздогнали Марка і тепер летіли трійцею. Запах крові посилювався, переслідуваний почав скидати темп... Але попереду текла річка, яку Северин не бачив, але гарно чув. Утікач прямує до неї: намагатиметься збити зі сліду.

Не допоможе.

Перед темною смугою Марко зупинився, Гнат влетів було у воду, але побачив, що інші встали та очікувально подивився на них. Марко прогарчав, вказав лапою на Северина та протягнув її у бік правої частини річки. Гнату він наказав рухатися далі, вперед, а сам поплив ліворуч.

Северин пробіг бережком і стрибнув у воду. Було прохолодно, але приємно — саме те, що потрібно після стрімкої гонитви. Без хутра він би, певно, замерз до кісток.

Навряд поранений звір витрачатиме сили, аби плисти проти течії. Северин вибрався на берег, обтрусився, здійнявши навколо себе бурю краплинок, принюхався: потрібного запаху не було. Він покрутився, пробіг ще трохи праворуч. Порожньо.

Він унизу.

Знизу по річці донеслося протяжне виття. Хтось вийшов на слід. Северин помчав із відновленими водою силами, побачив Гната, за ним — Марка, а затим повернувся сильний запах крові.

Запах здобичі.

Легка пожива.

Вовк із подертим вухом чекав неподалік. Трійця знайшла його біля самотнього дерева — той лежав, поклавши голову на лапи, і важко дихав. Коли вовки наблизилися, одинак підняв очі, із зусиллям зіп'явся на лапи та прогарчав: без бою не здамся. Його бік перетинала глибока рана. Срібний наконечник... Якби трохи ліворуч, то незнайомець нікуди б не втік.

Йому не жити.

Гнат став навпроти вовка та вищирився, Марко обережно узявся заходити праворуч. Северин вловив його маневр та пішов з лівого боку.

У вовка не було шансів. Він смикнув хвостом, голосно загарчав на Гната, клацнув іклами на Северина — двох нижніх зубів не вистачало.

Вчепися йому в горло.

На місці Марка виросла людська постать. Тільки-но вовк із подертим вухом обернувся, як кулак зацідив йому прямо між очі. Хижак упав непритомним.

— Готово, — відзначив Вишняк.

Северин за звичкою хотів викликати спогади про Ліну, як робив це від першого перетворення, але зупинився, крутнув головою, натомість згадав маму, її руки, її посмішку...

Навіть не спробував його крові!

— Я — людина.

Коли він перекинувся, Марко шепотів над пораненим вовчим боком закляття, а Гнат на нього вибалушився.

— Характерник найбільш уразливий у мить перетворення, — казав Вишняк спокійно, наче вони сиділи у таборі біля вогнища. — Але, якщо увага противника розпорошена, можна провернути зухвалий трюк. Мотайте на вуса, допоки я живий!

Марко обійшов галявину, зірвав кілька листів подорожника, поплював, заліпив борозну на сірому боці, після чого закинув вовка на карк. Він був схожим на первісного мисливця — голий, бородатий, вимащений кров'ю, зі здобиччю на плечах.

Гнат та Северин перезирнулися.

— Де тут, трясця, дорога? — пробурмотів Вишняк, роздивляючись. — А, байдуже. Ми пробігали через хутір, туди і рушимо.

— А якщо він опритомніє? — поцікавився Гнат. — Знову гепнути по довбешці?

— Він ще кілька годин не очуняє, забагато крові втратив. А потім ми його зв'яжемо.

— Що робити з нашим хутром? — спитав Северин.

— Нема часу на вогнище, — відповів Марко. — Викинь у річку.