Аркан вовків

І голий характерник із величезним вовком на спині пішов назад.

***

Лукерія завжди вставала найпершою. Поки родина додивлялася останні сни, вона тихо вбиралася, брала цеберко та йшла доїти корову. Так відбувалося щоранку протягом багатьох років, і жодна негода не могла зашкодити цьому ритуалу.

Але сьогодні його порушили.

— Хай Бог допомагає, хазяйко, — почула Лукерія.

Песики Білик і Рудик прокинулися, підвели кудлаті голови в бік прибульців та загавкали. Лукерія протерла очі: здалося, що досі не прокинулася.

За тином, наче у чудернацькому сні, що їх Лукерія бачила у дівоцтві, стояли троє голих чоловіків, укритих з ніг до маківки гусаками холоду. Стояли без жодної нитки на тілі, у чому мати народила, демонструючи розвинені м'язи. Навіть найстаріший, з сивиною в бороді, не мав на животі натяку на пивний горбок. На його плечах спочивав здоровенний непритомний собацюра, схожий на вовка.

— Господи, — Лукерія перехрестилася.

— Ви не лякайтеся, — старий передав собаку юнакові з оселедцем, що мав на грудях невеличкий малюнок у вигляді кола. — Я чумак Андрій Сиволап, а це мої сини. Нас пограбували... А Сірка нашого поранили, коли він мажу захищав. Може, хазяйко, у вас знайдуться якісь старі речі? Не годиться нам отак у жовтні розгулювати...

Чумак говорив із поштивою, трохи ніяковою усмішкою і Лукерія одразу повірила йому.

— Пресвята Богородиця, — вона сплеснула руками. — От лишенько! Що ті сердюки роблять, коли чесних людей кляті розбійники грабують, останню совість продали...

— Такі часи, — покивав чумак. — Грошей у нас тепер немає, то, може, у вас знайдуться старі речі, які не шкода задарма віддати трьом безштанькам?

— Ох, бідолашні, — сплеснула руками жінка. — Живемо ми бідно, зайвого нічого не маємо. Але я вам стару скатертину поріжу, то ви принаймні сороми прикриєте!

Лукерія розглядала сороми з потаємним задоволенням, про що нікому й ніколи в житті не зізналася б. Хто би міг подумати, що серед чумаків трапляються такі стрункі красені?

Білик і Рудик перестали брехати та дивилися на трійцю, як на своїх найкращих друзів. Стара, ледь не прозора скатертина, прикрашена численними плямами, з тріском перетворилася на пов'язки навколо стегон. Їх закріпили мотузкою, подарованою щедрою Лукерією, а залишками надійно зв'язали писок та лапи «Сірка».

— Аби не вирвався та не подер нікого, коли до тями повернеться, — пояснив другий із чумацьких синів — із чорним волоссям до плечей та колючим поглядом.

— Дякуємо, хазяйко! Виручили ви нас, — чумак вклонився. — Вибачайте за наше нахабство...

— Та що ви, — Лукерія стрельнула на нього очима з-під вій. — Під одним небом живемо! Чим могла...

— Всевишній вас нагородить, — чоловік широко всміхнувся. — Довгії літа вам та гарних врожаїв!

Трійця розкланялася та пішла геть. Які приємні чоловіки, подумала Лукерія. І в таку халепу вскочили... З рідних ніхто навіть побачити не встиг. Тепер розкажеш — не повірять!

— Може, поснідаєте? — гукнула вона навздогін.

— Час не терпить! Мусимо йти, хазяйко, — бородань помахав їй рукою.

Лукерія усміхнулася, як не всміхалася з давніх-давен, та рушила до корови, як це було щоранку протягом багатьох років.

Северин поправив вузол, що тримав на стегнах шматок скатертини, ступив на гострий камінчик, тихо вилаявся. Йти голяка лісом до біса незручно, а особливо вночі, коли вони вимилися у річці та цокотіли зубами від холоду, після чого довго бігли, аби зігрітися.

Гнат запропонував по черзі перекидатися, але Марко відмовив, пояснивши, що цим вони скористаються у крайньому разі.

— По-перше, вам не можна так багато перебувати у вовчому тілі. По-друге, на голодний шлунок цього робити не варто, особливо коли попереду неблизька дорога, яку треба подолати пішки.

Назад поверталися по кривавому сліду, а бранця передавали одне одному на карк, аби по черзі живитися теплом хутряного тіла. Бранець рятував від холоду. Пощастило також, що ніч стояла безвітряна, а коли вони полишали хутір із доброю господинею, то зійшло сонце.

Характерники вийшли на вказану Лукерією дорогу та рушили в напрямку Тихих Бродів. Дорога була порожньою, але Вишняк мав переконання, що їх візьмуть до першого ж воза.

— Виглядаємо ми дико, — зауважив Гнат.

— Люди у нас добрі. Легенда про чумаків і пограбування завжди працює, тож її запам'ятайте. Тільки справжнім чумакам не розповідайте, бо одразу закидають питаннями на кшталт звідки їхали, що везли, чому не з валкою. Тому для них краще вигадати щось інше або скажіть правду.

— Почуваюся бовдуром, — мовив Северин, поправляючи пов'язку на стегнах.

— Дарма. З довгими гонитвами у вовчій подобі і не таке трапляється, тож звикай, — відповів Марко. — Ситуація неприємна, особливо по холоду, але далеко не найгірша. Повір, ти потім згадуватимеш її за гальбою пива!

Вишняк поводився дивно. Не сказав жодного докору за нічну авантюру та обман, перебував у доброму гуморі та напрочуд багато базікав. Можливо, аби відволікти увагу від скрутного становища, припустив Северин.

— Я помітив, що він перетворився неправильно. Тобто моментально, без крові та слів, — зауважив Гнат.

Марко поскуб бороду і спитав: