Аркан вовків

Невдовзі повернулися Гнат з Яремою: знайшли Мо-трю та ще кількох свідків того вечора, які підтвердили слова корчмаря та нічого нового не додали. Черес був схожим на справжній, Данило приходив із ним один раз, обмовився про маєток і на тому все.

— Мотря така нічогенька, — зауважив Гнат, багатозначно покручуючи вуса. — Очима мене аж проїла.

— Опиши цю знаменну подію цукерочці Орисі, — запропонував Ярема, якому довелося вислуховувати фантазії про погляди Мотрі всю дорогу до корчми.

Гнат у відповідь показав дулю.

— Треба їхати до маєтку та розпитати Данила особисто, — підсумував Пилип.

— Так, — кивнув Марко. — Поїдемо завтра зранку, аби не повертатися поночі.

Проте зранку поїхати не вдалося.

Корчмар приніс Вишняку аркуш коштовного паперу, прикрашений знайомим гербом з хортами, — офіційне запрошення від пана Борцеховського для панів характерників на невеличку вечерю, написане власноруч.

— «З найкращими побажаннями, Олександр Бор-цеховський», — дочитав Марко вголос. — А він швидкий.

— Що переказати посланцеві пана магната? — спитав обережно корчмар.

— Перекажіть, що ми приймаємо його люб'язне запрошення та приїдемо на домовлену годину.

Корчмар поштиво кивнув і зник.

— Це... дивно, — сказав Северин.

— І підозріло, — додав Пилип.

— Пан Борцеховський елегантно перехопив ініціативу, — Марко провів пальцями по бороді. — Розумний чорт... На звану вечерю потрібно з'явитися у гідному вигляді. Вимийтеся, поголіться, дістаньте кунтуші. Збір о шостій. Поїдемо, як на свято.

***

Пилип переплів косу, Гнат виголив голову навколо оселедця, Ярема підрівняв бороду та вуса. Северин, зітхнувши, також вирішив поголитися. Його вбога щетина не йшла в жодне порівняння з бородою Ярового, від цього було сумно, але принаймні шкіра звикла до леза і голитися доводилося частіше.

Надраїли клямри до блиску, вичистили чоботи, розгорнули кунтуші, що спочивали в саквах від самого Києва. Ярема вкотре виправ свого — досі не міг пробачити собі, що примудрився заблювати сакральний одяг. Під кунтушем Олефір мав світло-сірі шати, Яровий — криваво-червоні, а Чорнововк і Бойко були у чорному. Біля дверей кімнати чекав Вишняк у синьому жупані із золотою ниткою: при повному параді призначенець помітно помолодшав.

Надвечір у корчмі стало велелюдно й гамірно, проте розмови вщухли, щойно до зали вийшло п'ятеро характерників у чорних одностроях. Світло виблискувало на клямрах і гаптованому обрисі Мамая. Северин доклав неабияких зусиль, аби не розплистися в дурнуватій посмішці. Гнат спіймав зачарований погляд Мотрі та підморгнув їй, Мотря негайно зашарілася.

— Панове лицарі, — кивнув корчмар.

— Їдемо до пана Борцеховського, — повідомив Марко. Публіка нашорошила вуха та ловила кожнісіньке слово. — Сподіваюся, що до повернення наші кімнати ніхто не потурбує.

— Що ви, пане! Ніхто навіть і не наблизиться, як можна... Гарної дороги, шановні лицарі! Би саме до сутінок встигнете, — заторохтів корчмар.

Шаркань аж пританцьовував від надлишку сил. Йому ставало нудно, коли він залишався у стайні більше ніж на добу, тому на дорозі він спробував піти учвал.

— Ну-ну, годі, — Северин погладив жеребчика по холці. — Заспокойся.

Шаркань незадоволено заіржав. Офелія та Упир, що бігли поруч, кинули на невгамовного товариша здивовані погляди.

Дорогу до маєтку доглядали гарно, навіть затяжні жовтневі дощі не спотворили її стан. Коні бігли легко, не грузнучи в багнюці по самі бабки, а пейзажі навколо розкинулися приємні. Мабуть, — подумав Северин, — так і живе шляхта: мандрують від одного маєтку до іншого, гарними дорогами, у вишуканих одягах. Та насолоджуються життям.

— Чуєш, Малюче?

— Га?

— Не шкодуєш, що відмовився від шляхетського життя? Заради вовчої стежки?

— Не шкодую, — пробасив Ярема.

— Ти не барився з відповіддю.

— Я це питання чув разів з тисячу, якщо не більше. Мамуньо всі вуха продзижчала. Але татуньо хотів, аби я став характерником, і я також цього прагнув, — Ярема дістав пірнача та покрутив в руці. — Повір, шляхта має золоту обгортку, але всередині... Я радий, що вирвався. Не мій світ. Нам із братом пощастило: Яків за все золото Гетьманату не пішов би в Орден, а я, навпаки, як подумаю про всі ті оборудки, аліянси, угоди, підкупи... Діва Марія вберегла.

Ярема перехрестився.

— Батько, земля йому пухом, був сіроманцем, я став сіроманцем, хтось із діточок моїх буде сіроманцем, як Бог дасть. А брат шукає місця в Червоній раді. Знали би ви, яка там багнюка! Обгорнута файно, схована під блиском, набризкана парфумами, але справжнісінька багнюка. На вовчій стежці усе чесно: ти одразу в багні.

Угіддя магната оточувала декоративна огорожа, а дорога вгризалася у великі металеві ворота з гербом і гаслом Борцеховського. Біля воріт стояли двоє стрільців у темно-сірих мундирах. Вони вклонилися характерникам.

— Вітаємо у володіннях пана Борцеховського. Прошу запрошення.

Вишняк віддав лист магната. Охоронець швидко пробігся по ньому очима і кивнув товаришеві.

— Красно дякую. Пан Борцеховський очікує на ваше прибуття.

Другий охоронець розчахнув ворота і ватага заїхала на алею, облямовану молодими осокорами.