Аустерліц

й вужі, равлики і морські зірки, раки і краби, а також великі гербарії з листям дерев, цвітом і травами. Адела якось розповіла йому, сказав Аустерліц, що перетворення Андромеда-Лодж у своєрідний природознавчий музей почалося зі знайомства 1869 року Джеральдового пращура, любителя папуг, із Чарльзом Дарвіном, коли той працював над своєю працею про походження людини в орендованому ним будинку, який стояв неподалік від Долґеллау. В той час Дарвін нерідко гостював у Фіцпатриків у садибі Андромеда-Лодж, і, за родинними переказами, постійно вихваляв райський краєвид, який відкривався тут згори. Відтоді, як розповідала Адела, сказав Аустерліц, у клані Фіцпатриків почався розкол, що триває й донині: у кожному поколінні один із двох синів неодмінно відходив від католицької віри й ставав природознавцем. Так Алдоус, батько Джеральда, був ботаніком, тим часом його брат Евелін, старший за нього на двадцять років, залишився вірним догматам папізму, що в Уельсі вважалося одним із найгірших збочень. І справді, навіть католицька лінія в родині весь час була представлена ексцентриками та божевільними, як то добре можна було побачити на прикладі дядька Евеліна.

За тих часів, коли я, як гість Джеральда, щороку приїздив на декілька тижнів до Фіцпатриків, сказав Аустерліц, Евеліну було десь за п’ятдесят, але він так потерпав від хвороби Бехтерева, що з вигляду нагадував старця й пересувався з великими труднощами, страшенно згорблений. І саме заради того, щоб його суглоби остаточно не задерев’яніли, він постійно був на ногах у своїй квартирі, розташованій на верхньому поверсі, де вздовж стін, ніби в танцшколі, були прикріплені поручні. Саме за ці поручні він і тримався, коли дюйм за дюймом, тихо зойкаючи, просувався вздовж стін, а його голова й зігнутий тулуб були не вище руки на перилі. Один раз обійти всю спальню, зайти у вітальню, вийти з вітальні в коридор, а звідти знову в спальню забирало в нього добру годину. Джеральд, який тоді вже відчував відразу до римської релігії, якось заявив мені, сказав Аустерліц, що дядько Евелін став такий згорблений через свою скупість, яку він перед самим собою спокутував тим, що кожного тижня заощаджені гроші, зазвичай дванадцять-тринадцять шилінгів, пересилав у католицьку місію в Конґо на порятунок чорних душ, що знемагали там у невір’ї. У кімнаті Евеліна не було ні фіранок, ні будь-яких меблів, оскільки він не хотів даремно вживати речі, навіть якщо йшлося про річ, придбану давним-давно, і потрібно було лише перенести її з іншої частини будинку. На паркеті вздовж стіни, де він постійно ходив, багато років тому заради збереження підлоги чоловік розпорядився покласти вузьку смужку лінолеуму, яка за весь цей час так затерлася від його шаркаючих кроків, що від її квіткового орнаменту годі було щось розпізнати. Тільки тоді, коли протягом кількох днів температура на термометрі, закріпленому на віконній рамі, опускалася ополудні до п’ятдесяти градусів за Фаренґейтом, економці дозволялося розвести в каміні крихітний вогонь, який горів практично ні з чого. Заради економії світла спати Евелін завжди лягав із настанням темряви, тобто взимку — вже о четвертій пополудні, хоча лежання означало для нього ще більші тортури, ніж ходіння, бо, попри свою цілковиту знеможеність після безкінечного ходіння, він здебільшого довго не міг заснути. Крізь ґрати вентиляційної шахти, яка поєднувала його спальню з вітальнею і мимоволі функціонувала як переговорний пристрій, було чути, як він годинами кликав різних святих, а особливо, якщо мене не зраджує пам’ять, мучениць Катерину та Єлизавету, що прийняли смерть у жахливих мордуваннях, він просив їх замовити за нього слово перед його евентуальним, як він висловлювався, представленням перед суддівським троном небесного Господа. — На противагу дядьку Евеліну, — так за якийсь час продовжив Аустерліц свої, вочевидь, дуже зворушливі для нього спогади про Андромеда-Лодж, діставши з внутрішньої кишені піджака щось на кшталт гаманця, у якому були декілька фотографій завбільшки з поштівку, — отже, на противагу дядькові Евеліну, сказав Аустерліц, старший за нього років на десять двоюрідний дід Альфонсо, який продовжував природознавчу лінію Фіцпатриків, виглядав ще досить молодо. Він завжди був у якомусь просвітленому настрої й здебільшого проводив час просто неба, влаштовував далекі екскурсії, навіть коли була негода, або ж сидів, коли було погідно, у своєму білому халаті з солом’яним брилем на голові десь неподалік від дому на розкладному стільці й розважався аквареллю. При цьому він завжди був в окулярах, у яких замість скелець була напнута сіра шовкова тканина, так пейзаж можна було бачити ніби за тонкою вуаллю, й водночас барви ставали бляклими, а вагомість світу розчинялася просто на очах.