Аустерліц

Але того грудневого вечора в барі готелю, у якому знову запанувала тиша, Аустерліц далі розповідав мені про Джеральда, який після прибуття до Стовер-Ґрендж страшенно побивався за рідним домом, що ніяк не в’язалося з його загалом веселою натурою. Тож постійно, як тільки хлопець мав вільну хвилину, він починав перебирати у своїй скриньці речі, які взяв із собою з дому, а якось, невдовзі після того, як він став на службу до мене, одного похмурого осіннього пообіддя, коли надворі лився осінній дощ, я помітив, як у кінці коридору він намагається розпалити вогонь за допомогою стосу старих газет, складених там на кам’яній підлозі поряд із прочиненими дверима, що вели на задній двір. Проти сіруватого світла я заледве розрізнив його низьку скоцюрблену постать і маленькі вогники, що лизали краї газет, але не хотіли розгорятися. Коли я закликав його до відповіді, він сказав, що найбільше йому хотілось би розвести величезний вогонь і щоб на місці школи була лише купа руїн і попіл. Відтоді я став опікуватися Джеральдом, дозволив йому полишити прибирання кімнати та чищення чобіт, чай я також став готувати сам і пив його разом із ним, що було порушенням правил, тож більшість моїх однокласників, а також мій вчитель-розпорядник, ставилися до цього несхвально, так, ніби це суперечило природному порядку. У вечірні години Джеральд часто ходив зі мною в темну кімнатку, у якій я тоді робив свої перші проби у фотографії. Невеличке приміщення, подібне до комірчини, що розташовувалося за хімічною лабораторією, роками ніхто не використовував, проте на полицях настінних шафок та в шухлядах було багато коробок із рулонами плівки, великий запас фотопаперу і купа найрізноманітніших фотоапаратів, серед них один Ensign, такий самий пізніше був і в мене самого. Від початку мене насамперед цікавила форма речей і їхня замкненість у собі, вигин поруччя сходів, виїмка на кам’яному склепінні брами, незбагненно чітке переплетіння травинок у засохлому пучку трави.