Аустерліц

Оскільки в домі пастора не було інших зображень, ці нечисленні світлини, які пізніше разом із кальвіністським календарем перейшли у мою власність, я розглядав знову й знов, аж поки особи, які дивилися на мене з цих фото, — коваль у шкіряному фартусі, поштар, який був батьком Еліаса, пастух, що прошкував із вівцями сільською вулицею, а особливо дівчинка, яка серед саду сиділа в кріслі з маленьким песиком на руках, — стали мені настільки знайомі, ніби я жив разом із ними на дні озера.

Вночі, перед тим як заснути у своїй холодній кімнаті, я часто думав, що це я потонув у темних водах і так само, як бідолашні душі Вернуї, мушу постійно широко розплющувати очі, щоб розгледіти над своєю головою блякле світло та спотворене хвилями віддзеркалення кам’яної вежі, яка, наганяючи страх, самотою стоїть на лісистому березі. Часом мені здавалося, що ту чи ту постать із альбомних фотографій я бачив на вулиці в Бала або за селом, у полях, особливо літніми днями в гарячий полудень, коли на дорозі нікого не було видно, а повітря злегка тремтіло. Еліас забороняв мені говорити про такі речі. Тому кожної вільної години я сидів у Евана, шевця, який мав свою майстерню неподалік від будинку пастора й про якого казали, що він може бачити духів. З Еваном я буквально на льоту вивчив валлійську мову, бо його історії були мені значно більше до вподоби, ніж безкінечні псалми та біблійні вислови, які я мусив завчати напам’ять в недільній школі. На противагу Еліасу, який хворобу і смерть завжди пов’язував із випробуванням, зі справедливою карою та гріхом, Еван казав про померлих, яких дочасно спіткала лиха доля, що ті почувалися обдуреними і прагнули знову повернутися до життя. Хто наділений здатністю бачити померлих, той нерідко їх помічає. На перший погляд вони виглядають як звичайні люди, але якщо до них краще пригледітись, їхні обличчя розпливаються або ж злегка мерехтять по краях. Окрім того, на вигляд вони трохи нижчі, ніж були за життя, адже смерть, як стверджував Еван, вкорочує нас, так само, як «сідає» шматок льону, коли вперше його випрати. Майже завжди мертві ходять самотою, але буває, що вони вештаються довкола цілими чотами: іноді їх бачили вбраними в строкаті однострої або в сірі плащі, поміж парканами, що відділяли поля й були не набагато вищі за них самих, коли вони крокували під тихий барабанний дріб у бік пагорбів, що здіймалися над селом. Еван розповідав, як чув від свого діда, що одного разу на шляху з Фронґастелла в Персай тому довелося зійти з дороги, щоби пропустити подібну процесію привидів, яка перегнала його й складалася з самих лише карликових істот. Вони поквапно пройшли повз нього, ледь нахилившись вперед і перемовлялись між собою писклявими голосами. На стіні над низьким верстаком, сказав Аустерліц, в Евана на гачку висіла чорна хустинка, яку дід узяв із нош, що їх проносили попри нього малі закутані постаті, і, безперечно, то був Еван, сказав Аустерліц, який мовив мені якось, що від того світу нас відділяє не більше, ніж така шовкова хустинка. І справді, за всі роки, які я провів у пасторському домі в Бала, я ніколи не міг позбутися відчуття, що від мене приховано щось цілком очевидне, що знаходиться зовсім поряд. Часом мені здавалося, ніби через сновидіння я намагаюся осягнути дійсність; а часом я гадав, що поряд зі мною крокує невидимий брат-близнюк, так би мовити, протилежність тіні. Так само й у біблійних історіях, які з шестилітнього віку я читав у недільній школі, я підозрював якийсь сенс, що мав стосунок до мене, сенс, який цілковито відрізнявся від того, що випливало з тексту, коли я водив по рядках своїм вказівним пальцем. Я досі бачу перед собою, сказав Аустерліц, як я, бурмочучи собі під ніс щось на кшталт заклинання, знову й знову читаю по складах історію Мойсея з дитячого видання Біблії з великим шрифтом, яке мені подарувала міс Перрі, коли мені вперше вдалося без жодної помилки та з гарною інтонацією розказати заданий для вивчення напам’ять розділ про змішання мов. Мені й зараз достатньо перегорнути кілька сторінок цього видання, сказав Аустерліц, щоб знову пригадати, який великий страх вселяло в мене місце, де йшлося про те, як дочка Левія сплела з папірусу кошик, просмолила його, а потім поклала в цей кошик свою дитину й сховала його біля берега серед очерету[35] — yn yr hesg ar fin yr afon[36], здається, так це звучало. А ще в історії з Мойсеєм, сказав Аустерліц, мене особливо приваблював уривок, у якому розповідалося про те, як сини Ізраїлю йшли багато днів через жахливу пустелю, де, скільки сягає око, не було