Аустерліц

де продавалися речі зі складів спорядження шведського війська; за його словами, цей наплічник був єдиною справді надійною річчю в його житті, тож мені здається, що саме цей наплічник і навів мене на химерну думку про своєрідну фізичну спорідненість між Аустерліцом та кембриджським філософом, який 1951 року помер від раку. Вітґенштайн так само постійно мав із собою наплічник, у Пухберзі та Оттерталі, а також коли їхав до Норвегії, чи до Ірландії, чи до Казахстану, чи додому, до сестер на Аллеґассе на святкування Різдва. Завжди й скрізь наплічник, про який Маргарита писала своєму братові, що той для неї майже так само дорогий, як і він сам, подорожував разом із філософом, здається, навіть через Атлантичний океан на лайнері Queen Mary, а там — від Нью-Йорка й аж до Ітаки. Тож коли я натрапляю на яку-небудь світлину Вітґенштайна, мені дедалі більше здається, ніби на мене дивиться Аустерліц, або ж коли я погляну на Аустерліца, у мене таке враження, ніби я бачу нещасного філософа, замкненого в ясності своїх логічних міркувань так само, як і в сум’ятті своїх почуттів, такою великою є схожість між ними, як у поставі, так і в тому, як вони, долаючи невидимі бар’єри, вивчають інших, а також у тому, що вони лише тимчасово облаштовують свої життя; так само подібні вони й прагненням задовольнятися якомога меншим, а ще обидва наділені характерною як для Вітґенштайна, так і для Аустерліца нездатністю затримуватися на яких завгодно вступних фразах. Так і цього разу в барі готелю Great Eastern, не зронивши жодного слова про нашу чисто випадкову зустріч після такого тривалого часу, Аустерліц продовжив розмову більш-менш з того самого місця, на якому вона колись перервалася. Післяобідній час, сказав Аустерліц, він провів за тим, щоб як слід роздивитися Great Eastern, у якому невдовзі мав відбутися капітальний ремонт, насамперед його цікавив масонський храм, який на зламі століть був вбудований директорами залізничної компанії в щойно споруджений і розкішно облаштований готель. Власне, сказав він, я вже давно покинув свої архітектурні студії, але часом знову впадаю в старі звички, хоча зараз я вже не роблю жодних записів чи шкіців, а тільки з подивом розглядаю дивовижні, сконструйовані нами речі. Не інакше було й сьогодні, коли він проходив попри Great Eastern і, скорившись раптовому пориву, зайшов до фойє, де йому було надано надзвичайно приязний прийом з боку, як потім з’ясувалося, виконавчого директора, такого собі португальця на ім’я Перейра. Незважаючи на моє, безперечно, небуденне прохання, сказав Аустерліц, та мою несподівану з’яву. Перейра, вів далі Аустерліц, провів мене широкими сходами на другий поверх і відчинив великим ключем портал, через який можна було увійти до храму, що мав вигляд зали, оздобленої мармуровими плитами піщаного кольору та червоним марокканським оніксом, з підлогою, викладеною чорно-білими квадратами, і склепінчастою стелею, у центрі якої єдина золота небесна зоря ширила свої промені крізь темні хмари, що оточували її зусібіч. Потім разом із Перейрою я обійшов увесь готель, який стояв уже здебільшого порожнім, ми проминули залу ресторану на триста гостей під високим скляним склепінням, курильний салон і більярдну, анфілади кімнат і сходові майданчики аж до останнього п’ятого поверху, де раніше було декілька їдалень, спустилися на перший і другий підвальні поверхи, що донедавна були холодним лабіринтом, який використовували для

зберігання райнського вина, бордо і шампанського, для виготовлення випічки, лік якої йшов на тисячі, для чищення овочів, для розбирання червоного м’яса та білого м’яса птиці. Сам лише рибний підвал, де лежали цілі гори окунів, судаків, камбал, морських язиків і вугрів, розкладених на стільницях, вирізаних із чорного шиферу, які постійно поливалися свіжою водою, був, за словами Перейри, окремим невеличким царством мертвих, сказав Аустерліц, і якби вже не було надто пізно, він охоче обійшов би зі мною весь готель ще раз. Особливо йому хотілося показати мені храм, а в ньому — орнаментальну картину, намальовану золотом, на якій було зображено триповерховий ковчег, що плив над веселкою, і до якого якраз повертався голуб із зеленою гілочкою в дзьобі.