Баришник дур-зіллям

Хоч Ебенезер і був вражений тим, як переконливо його батько виклав своє бачення цієї справи, але його дуже стурбувало це останнє твердження.

— Дозвольте взяти слово, Ваша Світлосте! — звернувся він.

— Не зараз, — сказав Ніколсон. — Слово надається містеру Совтеру.

Совтер одразу заявив, що має намір показати, по-перше, що, згідно з чинною судовою практикою, суддя Геммейкер мав право за особливих обставин передавати повноваження судової колегії де-факто, оскільки він фактично ніколи від них і не відмовлявся: іншими словами, він лише надав Ебенезеру привілей виголосити вирок, який потім затвердив і таким чином зробив законним, але він міг так само легко і відхилити його; правду кажучи, це була лише консультація, до якої вдався Геммейкер, оскільки суддя часто звертається по пораду до знавців і третіх незацікавлених сторін перед тим, як винести рішення у складних цивільних позовах (поза тим, додав він, окремо звертаючись до Ендрю, треба визнати, що Ебенезер таки був незацікавленою стороною; бо інакше доведеться визнати, що дарча була здійснена свідомо і тоді навряд чи може бути оскаржена). По-друге, він мав намір, вдавшись до логіки і прецедентів, показати, що жоден чоловік, знайомий зі справами, у яких розглядаються цивільні правопорушення, ніколи не стане по-справжньому ставити під сумнів те, що договір, укладений на законних підставах і законним чином підписаний, є обов'язковим для виконання, і на сторонах, які його підписують, лежить відповідальність за те, щоб ознайомитися з його умовами. Ба більше, цей суд перетворився б на посміховисько, якби хтось узявся стверджувати, що порушення умов договору, вчинене Беном Спердансом, було б варте більшого осуду, ніж те ж порушення, скоєне містером Куком і його сином; якщо, на думку окружного суду, Вільяму Сміту мав належати весь Молден (за вирахуванням півтора акра) як відшкодування за заподіяні йому кривди, тоді, звісно, він має йому належати, незалежно від того, що його власником, так сталося, є сквайр Кук, а не бідолашний Сперданс — Сперданс також, суд не повинен це забувати, мав право розпоряджатися майном і на цій підставі діяв у інтересах Ендрю, коли позбавив бондаря заслуженини. А щодо тієї кволої казуїстики стосовно шлюбу…

— З вашого дозволу, Ваша Світлосте, — Берлінґейм увірвав йому мову на півслові, — у мене скінчився атрамент. — Він показав Ніколсону папір, на якому записував свідчення. — Бачите, я був змушений лишити речення містера Совтера недописаним? Я прошу Вашу Світлість дозволити мені піти пошукати ще одну пляшечку атраменту, а також краще перо.

Було видно, що спочатку губернатор, так само як Совтер і Ендрю Кук, був роздратований тим, що довелося перерватися, але щось в обличчі Берлінґейма, що зауважив також Ебенезер, але Совтер не міг помітити зі свого місця, змусило губернатора поглянути на сторінку, де були записані свідчення.

— Ну, що ж, морока, звісно, Генрі, але що тут вдієш, і крім того, думаю, що я тут не один, кому Пані Природа вручила свою повістку. — Він стукнув об край стола й підвівся. — Суд оголошує перерву десь на пів години. Ви можете вийти з кімнати, якщо хочете, але будинку не залишати.

21

Поет здобуває свій маєток

Тільки-но суд оголосив перерву, Річард Совтер і Вільям Сміт перейшли до інших покоїв, після чого Берлінґейм, який і не збирався вирушати на пошуки атраменту, радо доповів, що його

Частина III: Молден заслужений

каламар ще наполовину повний, але про людське око все ж таки мусив відправити двох ратників, щоб вони принесли ще.

— Ну, і нащо ти нас обдурив? — спитав Ендрю. — Я категорично протестую!

Берлінґейм знизав плечима.

— Щоб врятувати посаг Анни, — лукаво мовив він. — Я б не хотів втрачати мою частку мису Кука.

— Ні, Генрі, — дорікнула йому Анна. — Перестань!

— Я вам потім дещо скажу, леді, — з погрозою в голосі мовив Ендрю. — А зараз…

— А зараз у нас виникла критична ситуація, — втрутився Ніколсон, — і ми маємо не так багато часу, щоб скласти план.

— Критична ситуація? Дурниці! Ви ж чули мої доводи?!

— Так, і такі контрдокази Совтера, що він вам від маєтку і горщика нічного не залишить, щоб було куди посцяти. Власне, цей грубий троп нагадав мені… — він вклонився присутнім дамам і збирався було вийти.

— Ні, сер, — зупинив його Берлінґейм. — Дуже важливо, щоб і ви це вислухали.

— Е ні. — Ніколсон похитав пальцем. — Я нагадую вам, що ми оголосили себе судом, й існує загальноприйнята думка, що суддя мусить бути неупередженим.

— Як і секретар, — рішуче додав Ендрю. — Я виграю цю справу без твоєї допомоги, містере Берлінґейм.

— Та срати я хотів на твою справу! — вигукнув Генрі. — Мене не більше, ніж Ебенезера чи твою доньку, обходить, хто володітиме цим шматком багнюки! Я турбуюся про долю Провінції.

— Га? — Губернатор зупинився у дверях. — Ти це про що, Генрі?

Берлінґейм зібрав усіх чоловіків для наради довкола столу, вкритого зеленим сукном.