Баришник дур-зіллям

— Ідеться про ту останню частину Протоколів Асамблеї, — оголосив він. — Усі тут присутні, за винятком вас, містере Кук, усвідомлюють її характер і вагу — я тільки прошу вас повірити на слово Його Світлості, що без цього документа Білла Сміта ми можемо програти набагато важливіший процес, аніж цей, а можливо, і всю Провінцію Меріленд на додачу! Маючи на руках повний «Діярій», ми зможемо, якщо і не заарештувати того, кого ми шукаємо, то принаймні порушити проти нього справу.

— Так і є, сер, — запевнив Ендрю Ніколсон. — Але що нам з того?

Берлінґейм усміхнувся.

— Ми вислухали міркування містера Кука в цій справі й містера Совтера, сер, і ви так само добре, як і я, знаєте, що наразі справа виглядає так, що містер Кук програє за всіма статтями.

Ендрю став рішуче заперечувати проти такого погляду, а Ніколсон нагадав Берлінґейму про те, що неетично питати суддю, чиїй стороні він віддає перевагу, до закінчення судових дебатів. Але його усмішка натякала, принаймні Ебенезеру, що доводи Ендрю в цій справі, можливо, і не були такими потужними, як думав поет.

— Я так гадаю, що мені треба вам зараз дещо сказати, сер, — мовив Ебенезер, звертаючись до батька. — Я не маю жодних намірів зрікатися цього шлюбу, дарма, якими будуть наслідки. Я відповідаю за той стан, у якому опинилася Джоан… — Тут він відмахнувся, коли Макевой спробував було заперечити. — Ні, Джоне, я за це відповідаю і не кину її хоч би й задля тисячі Молденів.

Даремно намагався його батько нагадати, що вона тяжко хвора повія, яка скоро помре; даремно він змінив свій гнів і, кинувши погрози, спробував було переконати його, а потому почав благати, а потім знову повернувся до гніву. Ебенезер уперто стояв на своєму.

— Ну, то нема більш про що говорити! — врешті-решт вигукнув батько. — Женися з тією шльондрою вдруге, коли виграємо нашу справу, і йди до біса! Я тільки прошу тебе дозволити мені, для тебе ж таки, врятувати Молден!

Тепер Ебенезер опинився між двома вогнями, відчуваючи свою відповідальність і перед батьком, і перед дружиною, і не знав, як можна примирити ці суперечності. Це була болісна хвилина, поки Берлінґейм не прийшов йому на допомогу.

— У будь-якому разі все це не стосується справи, джентльмени, — сказав Генрі. — Якщо в Совтера не забракне клепки в його злодійській голові, то він погодиться з тим, що шлюб неправомірний (ти вже вибач мені, Ебенезере, але батько повинен знати, що шлюб не консумовано). Але ж поставлена умова, яка цього вимагала, була неправомірною через ту саму причину: Джоан Тоуст — не С'юзен Воррен, а С'юзен Воррен — це не донька Білла Сміта, і на тому кінець! А щодо решти доводів, то вони просто не тримаються купи; Совтеру не завдасть великого клопоту довести свою правоту, покладаючись на прецеденти. Ви згодні, Томе? Ви ж тепер не суддя.

Сер Томас Лоуренс визнав, що, коли виходити з тих доводів, які представив Ендрю, то його позиція хистка, а доводи Совтера скидаються на відносно міцні, але додав, що, на його думку, містер Кук прогледів кращу лінію для нападу.

— Якби я був вашим адвокатом, — сказав він Ендрю, — то спробував би оскаржити надзвичайну суворість вироку окружного суду, а не його правочинність. Я визнав би, що Сперданс був неправий, але подав би клопотання про те, щоб міру відшкодування пом'якшили, ну, скажімо, до умов, зазначених у договорі Сміта про найм, додавши накладні витрати, ну, і кинувши якусь подачку за завданий клопіт.

Берлінґейм похитав головою.

— Ви не розумієте, у чому тут проблема, Томе. Ми не хочемо, що Совтер виграв, але ми не можемо дозволити собі, щоб він програв!

— А це чому ж ні, хочу спитати? — озвався Ніколсон.

— Через цілком зрозумілі причини, сер, — спокійно відповів Берлінґейм. — І ви, і я, і сер Томас добре розуміємо, що цей суд має для свого існування законних підстав не більше, ніж існування бурдею.

Ебенезер висловив свій подив, а Ендрю відкрито звинуватив Берлінґейма в тому, що той вдається до всіляких викрутасів, аби не давати прямої відповіді; але сер Томас зашарівся, а сер Ніколсон, зніяковівши, кинув на нього похмурий погляд.

— Ет, та що вже там, Генрі! — він сердито роззирався довкола кімнати. — Маю визнати, що не щодня губернатор вдається до подібних речей, але що зроблено, то зроблено, кат його бери! Якщо я віддам перевагу Сміту, то винесу рішення на користь Сміта, а якщо Куку — то винесу на користь Кука, і хай ідуть до біса всі ці доводи і прецеденти! Не думаю, що наш приятель Совтер буде скаржитися в Комітет з плантацій!

— Я певен, що не буде, — погодився Генрі. — Але коли суддя Геммейкер взнає, що ви одного вечора, сидячи в цій вітальні, переглянули рішення окружного суду, тоді, можете бути певні, він здійме галас у Лондоні! Й Ендрос буде від того шуму в захваті!

— Досить! — гаркнув Ніколсон. — Річ цілком зрозуміла. — Тон його голосу не віщував Ендрю нічого доброго.