Баришник дур-зіллям

Стерегти нас поставили двох дебелих вартових [написав сер Генрі], наказавши їм сповняти всі наші бажаня та забити нас, тільки-но ми спробуємо втекти. Мій капітан заходився оповідати мині всілякі безкінечні та хтиві історійки про ріжних дівчат з диковинних країв, яких він позбавив цноти, аж поки я од того так втомився, що мусів вдати, нібито сплю. Але я споглядав на нього потаємне всю ніч.

Близько опівночі, гадаючи, що я міцно сплю, мій капітан звівся зі свого ложа (котре, як і моє, було бруднющим сінником, що лежав на землі) і викликав одного з вартових. Опісля між ними відбулася бесіда, яка велася пошепки, але не надто тихо, бо я міг чути її зміст. Вряди-годи він позирав на мене, аби переконатися, що я сплю. І на первий погляд так воно і здавалося. Але я, трохи розплющивши одне око і нашорошивши вуха, міг стежити за розмовою доволі легко. Сміт заявив, що зголоднів, що мене неабияк здивувало, бо ж я бачив, як на учті в цісаря він наївся вдосталь, так що сього вистарчило б на те, щоб годувати весь Джеймставн цілу зиму. Він зажадав, щоб йому негайно принесли попоїсти. Дикун, як си мині здало, не хтів сим завдавати собі зайвого клопоту, тим паче, коли мій капітан почав казати, яких страв йому заманулося; а саме: один баклажан (сей овоч дехто ще називає обержином) з кукурудзяним борошном і води, аби теє було чим запити…

— Баклажан! — пробурмотів собі під ніс Берлінґейм.

Він запевняв, що тільки так білі люде готують сей плід рослини, що зветься баклажан, що, як я добре знав, було брехнею.

Дикун хотів було покликатися на пізню годину і на пору року, але, коли мій капітан наполіг на своєму (ще й підкупив його, діставши якесь брязкальце зі своєї клятої кешені), він зрештою погодився поцупити один баклажан і трохи борошна зі спільної комори, що була поблизу хижі цісаря. Він пійшов, і поки його якийсь час не було, мій капітан нетерпляче міряв кроками хатину, мов той чоловік, дружина якого ось-ось має народити, не забуваючи при тому час од часу впевнятися, що я сплю міцним і безтурботним сном.