Баришник дур-зіллям

Коли дикун нарешті таки повернувся, принісши з собою два сушених баклажани і полумисок борошна, не кажучи вже про глек з водою, мій капітан винагородив його, давши знову якусь дрібничку, і попросив, якщо його ласка, вийти з хижі і чекати назовні, адже білі люде (як він стверджував) готують їжу не інакше, як усамітнившись. Коли дикун, радий, що може краще роздивитися свої скарби, зробив те, про що його попрохали, і залишив нас на самоті, мій капітан ізразу ж узявся до роботи із тим баклажаном, готуючи його у найдивовижніший спосіб, який мині коли-небудь доводилося бачити. Одним словом, я сим був так вражений, що навіть зараз, декількома тижнями пізнійше, у Джеймставні, коли я узявся писати сю повість у свойому Діяріуші, мині важко уявити собі, що се все правда. Бо якби я не бачив се на власні очі, то ніколи б не повірив, що се щось інше, ніж хтивий вимисел чиєїсь хворобливої уяви. Достоту незчисленні, що не вкладаються в головах поміркованих і чеснотливих людей, є звичаї і брудні засоби тих похітливих осіб, служителів плоті, які й досі ставлять Венеру й Бахуса понад чеснотливу Мінерву і вивчають зі старанністю, гідною справжніх учених мужів, усі ті вишукані штуки й таємничі викрутаси тілесних зносин! Мене бере сором, коли я викладаю усе се на папері, ба навіть на потаємних сторінках свойого Діяріуша, і я заприсягся, що він не потрапить на очі жодній людині, допоки я живу.

— От тобі й на! — вигукнув Берлінґейм. — Бракує решти сторінки, а також частини наступної! Ти розумієш, що тут у нас на руках, Ебене?

— Ти хочеш сказати, що тут ідеться про Священний Баклажан, за який розповідав таяк Чікамек? Не без того, що тут існує певний зв'язок…

— Я знаю, що він є! О Боже, що б то могло значити!

Вони стали читати далі, Берлінґейм з виразом жадібного, майже болісного прагнення довідатися, що ж там буде далі, тоді як Ебенезер відчував перші ознаки ніяковості.

З сеї причини [так продовжувалася після перерви оповідка] мині було вельми прикро, що коли декількома годинами пізнійше я отямився, то усвідомив, що мене й насправді охопив той стан, який я допіру тільки вдавав, а саме міцний і безтурботний сон…

— Шляк би його трафив! — вигукнув Генрі.