Баришник дур-зіллям

— А хай йому грець! — вигукнув той. — Я хотів би нагадати вам, панове, що мій голос важить в Комітеті з плантацій не менше, ніж голос Геммейкера! Якщо цей суд не має юрисдикції, то від того, що ви вирішите справу проти мене, краще почуватися ви не станете!

— Саме так, — усміхаючись, погодився Берлінґейм, — особливо тепер, коли я показав вам шлях. Крім того, нам потрібно отримати решту «Особистого діяріуша» так само, як і здобути маєтність, якщо не більше. Совтер знає, що позиція його клієнта доволі хистка — спроба Сміта втекти підтвердила це, — але він також знає, що існує певний зв'язок між мною і Куками. Він не дуже впевнено почуває себе, особливо з огляду на наші звинувачення в розпусних діях і підривній діяльності, і я так гадаю, єдине, що спонукає його захищати Сміта, це бажання дати своєму підопічному, коли настане час торгуватися, кращі можливості для торгу.

Ніколсон скипів і почав совати своєю палицею.

— Знаєш, ти міг би сказати про це раніше, до того, як ми скликали цей суд!

— Це було б передчасно, — вирік Берлінґейм. — Ми вже позбулися полковника, і ви мали цілковите право накласти арешт на мис Кука у цьому випадку — і це насправді був сильний хід.

— Як це люб'язно з вашого боку!

— Але ви не можете довго утримувати маєтність під арештом на таких підставах і не можете через суд присудити її жодній стороні. Саме тому я і попросив вас оголосити в засіданні перерву.

Ніколсон витер чоло.

— А дідько б узяв усіх тих адвокатів разом із тими їхніми кодексами! Яка ж то провінція могла би бути без них! І що ми робитимемо тепер?

Берлінґейм знизав плечима.

— А що роблять усі адвокати, коли їхня справа розпадається, сер? Ми врегулюємо справу в позасудовому порядку!

— Стривай! — застеріг його Ебенезер. — Ось і вони.

Річард Совтер і Вільям Сміт повернулись із сусідньої кімнати. Бондар і справді не справляв враження людини, впевненої в собі, але його радник мав вигляд жвавий і безтурботний, як і досі.

— Ну, що, ви роздобули трохи чорнил, пане секретарю? Чудово! Клянуся святим Людовіком, було б дуже прикро, якби красномовство містера Кука не залишилося записаним на папері!

Товариство, що зібралося довкола столу, розійшлося. Помітивши з деяким подивом, що Анна пересіла на канапу і захоплено говорить про щось із Джоан, Ебенезер із батьком повернувся до свого попереднього місця. Ендрю був такий пригнічений розвитком подій, що навіть не став противитися, коли син взяв його попід руку і припровадив на місце.

— З вашого дозволу, Ваша Світлосте, — звернувся Совтер, — я можу продовжувати свій виступ?

Берлінґейм, як помітив Ебенезер, порадившись про щось пошепки з губернатором і сером Томасом Лоуренсом, сів на своє місце і підморгнув Ебенезеру, неначе не було про що турбуватися.

— Ні, не можете, — невдоволено буркнув Ніколсон.

Обличчя Совтера потьмарилося.

— Ваша Світлосте?

— Суд прийме рішення щодо позову вашого клієнта іншим разом, — сказав губернатор. — А зараз я забираю вас обох і везу до в'язниці в Енн-Арунделі. Звинувачення такі: злочинна змова, підбурювання до заколоту, державна зрада, і після того, що розповів мені присутній тут Тім Мітчелл, я сподіваюся побачити вас на шибениці ще до кінця цього року!

Це їх так здивувало, що навіть похмурий і відлюдькуватий бондар звівся на ноги.

— Тім Мітчелл!

— Так, джентльмени, — усміхнувся Берлінґейм. — Гордість і розрада капітана Біллі, поки не повернувся його справжній син. — Руки його були чимось зайняті, поки він говорив, і його зовнішність змінилася наче від помаху чарівної палички. Раптом зникла велика напудрена перука, а на її місці виникла коротка і чорна; з його рота зник якийсь чудернацький пристрій, що, як з'ясувалося, тримав на місці три штучних зуби. Але найбільш неймовірним було те, що він, здавалося, міг довільно змінити будову м'язів свого обличчя: крива лінія його щік і опукла форма носа змінилися просто в них на очах; його зазвичай насуплене чоло розгладилося, а там, де їх раніше не було, виникли зморшки. Нарешті голос його став глибшим і грубшим; він так згорбився, що, видавалося, став дюйми на два меншим на зріст; очі набули хитрішого виразу, і Ніколас Лоу за декілька дивовижних секунд став Тімоті Мітчеллом.

— Оце так! — вигукнув сер Томас Лоуренс, і сам губернатор, який, як можна було припустити, вже мав нагоду бути свідком перетворення свого агента раніше, похитав головою від подиву.

— Ось вам сторінка з Овідія! — подивувався Ебенезер. Решта також висловили свій захват подібним чином, окрім Сміта та Совтера, що втратили дар мови.

— А тепер, містере Сміт, — зловісно сказав Берлінґейм, — я так гадаю, ви розумієте, в якій ви халепі, якщо я почну свідчити проти вас, а якщо ні, то дозволяю вам порадитися з містером Совтером, який складе вам компанію у в'язниці за свої злочини.

Бондар, здавалося, був готовий застосувати силу, але Совтер покірно махнув рукою.