Баришник дур-зіллям

Дуже скоро стало зрозуміло, що Інґл і Клейборн, двоє наших заклятих ворогів, об'єднали свої зусилля проти нас, використовуючи Громадянську війну в Англії як прикриття. Клейборн знову висадився на Кенті, пред'явивши фальшивий документ на пергаменті, та присягся, що це його повноваження, які він отримав від короля на управління островом. У той самий час цей круглоголовий[31] Інґл приступом бере Сент-Мері, маючи озброєний корабель і власний фальшивий пергамент; він захоплює місто, примушуючи дядька Леонарда тікати до Віргінії, і відтак за допомогою Клейборна претендує на весь Меріленд, у якому два роки панує цілковита анархія. Він грабує і мародерствує то тут, то там, захоплює власність, викрадає навіть замки та дверні завіси в господарствах і цупить Велику печатку Меріленду, у якій було срібла на добрих сорок фунтів. Він не зупиняється навіть перед домом і майном свого рятівника Корнвеліса, плюндрує його так само, як і решту, а потім на додачу ще й саджає в Лондоні цього ж самого Корнвеліса у в'язницю як свого боржника та зрадника! Й остання його витівка — клятва в Палаті лордів, що вчинив він так винятково через релігійні мотиви, бо і сам Корнвеліс, і решта його потерпілих були злісними папістами.

— Я того не можу збагнути, — зізнався Ебенезер.

— 1646 року дядько Леонард завдяки Губернатору Берклі зібрав залогу та повернув Сент-Мері, а згодом і весь Меріленд, але острів Кент не хотів підкорятися до самого кінця. Провінція знову належала нам, і хоча зусилля дядька Леонарда і були винагороджені, він помер усього лише через рік після цих подій.

— Що й казати! — вигукнув Ебенезер. — Яка боротьба! Щиро сподіваюся, що Клейборн і йому подібні більше не вчиняли вам зла і ви могли нарешті жити у своїй Провінції в мирі та злагоді!

— Ми таки заслужили це, клянусь небесами, але не минуло й трьох років, як цей казан, у якому варилися розбрат і заколот, почав кипіти знову.

— Мені прикро це чути.

— Усе це спричинив переважно Клейборн, цього разу у спілці з Олівером Кромвелем і протестантами, хоча ще зовсім нещодавно він був палким роялістом. За декілька років до цих подій, коли поселенці, що належали до англіканської церкви, вигнали з Віргінії пуритан, дядько Леонард дав останнім дозвіл заснувати на річці Северн місто, яке назвали Провіденс, оскільки жодних переслідувань на релігійному підґрунті в Меріленді не було. Але ці протестанти, зневажливо поставившись до нас, представників католицької церкви, відмовилися присягати на вірність батьку. Коли Карлу Першому відрубали голову, а Карл Другий був вимушений вирушити у баніцію, батько жодним чином не протестував і визнав владу Парламенту, він навіть подбав про те, щоб католика Томаса Ґріна, який був губернатором після смерті дядька Леонарда, на цій посаді заступив протестант і ставленик Парламенту Вільям Стоун, аби не давати невдоволеним у Провіденсі жодних підстав для ребелії. І в якості подяки за цей мудрий крок він дочекався, що Карл Другий, банітований на острів Джерсі, оголосив його Круглоголовим і припоручив керувати радою Меріленду серу Вільяму Давенанту, поету.

— Давенанту! — вигукнув Ебенезер. — Це й справді шляхетна картина, поет-король! Проте мені соромно за моє ремесло, адже цей добродій здобув цю високу винагороду нечесним шляхом.