Баришник дур-зіллям

— Це щира правда. Дехто стверджує, що він був лише інструментом у руках Фуллера та Клейборна; утім, хай там як, але Кромвель натоді вже помер, а його син був слабкою людиною, тож Фендалл переконав Загальні збори проголосити себе незалежними від Протекторату, повністю скасувати конституцію Провінції й узурпував геть усю владу, яка належала моєму батькові, не залишивши і крихти. Для нас усіх настали б тоді тяжкі часи, якби невдовзі на трон не повернувся Карл Другий. Батько, не знаю вже й як, дійшов з ним згоди й отримав королівські листи, які наказували всім надавати батькові підтримку, щоб той міг відновити свою владу, та прямо вимагали від губернатора Віргінії Берклі пособити йому в цьому. Дядька Філіпа Калверта призначили губернатором, і весь той заколот розпався.

— Сподіваюся, на цьому ваші випробування скінчилися? — запитав Ебенезер.

— Якийсь час бунтів і справді не було, — визнав Чарлз. — Я прибув у Сент-Мері в 1661 році, щоб зайняти посаду губернатора, а 1675 року, коли помер батько, став третім лордом Балтимором. Впродовж усього цього часу нашим єдиним справжнім фрасунком були напади індіян і спроби голландців, шведів та інших вихопити в нас шмат землі за допомогою того старого прийому з hactenus inculta

. Голландці незаконно оселилися на річці Делавер, і губернатор Д'Інуайосса з Нью-Амстела підбурював проти нас джонадоїв, сінагоїв і мінгоїв. Я хотів було розпочати проти нього війну, проте зрештою передумав, побоюючись, що король Карл (який уже неодноразово порушував багато з моїх привілеїв, записаних у хартії) зможе скористатися з цієї нагоди та захопити всю територію Делавер. Але 1664 року я все одно її втратив, і вона відійшла його брату герцогу Йоркському, а я не міг і слова проти мовити.

Того року, коли я став лордом Балтимором, сінагої (французи називають їх сенеками) напали на сасквеханноків, а ті й собі пройшлися по Меріленду та Віргінії. Викликаний цим гнів став поштовхом до повстання Бекона у Віргінії та призвів до заворушень у самому Меріленді. За деякий час до тих подій, маючи на меті приборкати декотрих невдоволених у Загальних зборах, я обмежив виборче право, запровадивши майновий ценз, і проводив довгі сесії Зборів, щоб уникнути ризику нових виборів; але й це не допомогло угамувати пристрасті. Мої вороги зусібіч каверзували проти мене. Навіть старий Клейборн знову виник на сцені, і хоча йому було вже добряче за вісімдесят, він, цього разу вдаючи із себе рояліста, почав слати королю супліки супроти мене, щоправда, без успіху, тож, на своє превелике задоволення, невдовзі по тому я взнав про смерть цього мерзотника у Віргінії.

— Мені також приємно зараз це чути, — заявив Ебенезер, — бо я вже почав боятися, що цей плутяга безсмертний!

— Мене звинувачували в усьому; від того, що я — папіст, до того, що я привласнюю доходи короля, — вів далі Чарлз. — Коли Нат Бекон спрямував свою власну армію проти губернатора Берклі у Віргінії, тоді така собі парочка крутіїв Девіс і Пейт спробували вчинити ворохібню у графстві Калверт — підбурювані, я так гадаю, ренегатами Фуллером і Фендаллом, які тоді тинялися Провінцією. Я тоді був у Лондоні, але коли почув, що трапилося, негайно наказав своїм заступникам повісити їх обох. Чотири роки по тому цей зрадник Фендалл знову спільно з іншим лиходієм учиняє змову, щоб підняти новий бунт: цього разу я вже кажу про Джона Куда, який вдавав із себе священника і який навіть Клейборна заткне за пояс. Я вчасно змусив їх стулити пельку та назавжди позбувся Фендалла, хоча Загальні збори надто поблажливо поставилися до Куда та відпустили його на всі чотири сторони, лише задля того, щоб він згодом знову почав каламутити воду.