Бермуды

– Ты ж людей не пугай, – предупредил Вовчик и объяснил Свенсену. – Тоскливая архитектура плюс труба кочегарки сделали ресторан «Дружба» похожим на ритуальный комплекс. В городе все так и говорили – пошли посидим в крематории.

– Так от – продолжил Геник. Сидим, нікого не трогаєм. Балакаєм за смисл жизни, за космос. А за соседнім столиком гуляв якийсь молодняк. Олія рассказивав про чорні дири, про паралельні міри, а малолєткі понажирались, шо-то варнякали, потом як заспівають! Олія про созвездіє Псов, а малолєтки – «Підпалили сосну їз гори до низу». Я іще на них так подивився, но нічего не сказав. Вспомніл, шо батько казав. А Блін був уже врєзаний, набрав мєлочі і кинув в малолєток, шоб заглохли. Оні замолчали. Поднімается Гарагуля – той, шо самий первий в городе стал косичку носить – тоже рама здорова, і шпурнув у нас фужер. Фужер попав в колону і розсипався на атоми. Но це наглость, конечно, була. Ми мовчки поднімаємся і виходим із зала к раздєвалкє. Малолєткі тоже поднялись і пошли за нами. Встали друг протів друга, якийсь хрен, кажуть, із Луцька до бабушкі приїхав отдохнуть, питає: «Хто кінув мелочь?» Він так строго спитав, шо ми не смоглі удєржаться і рассмеялісь. Блін витер сльози і каже: «Ну я, дальше шо?». Той хлопець підходе до Бліна. Удар у Бліна дуже хороший, хльосткий, молнієносний, хотя, конечно, не такий, як у мене, но це деталі. Так от, той з Луцька, долетів до мужского туалєта уже без сознанія. А сунувся аж до женського. Но Блін же не бачив – з боку стоит Гарагуля. Дивлюсь, полетів кулак. Дивлюсь – уже до правої скули долітає, я ще подумав – как нехорошо, ну и молодежь пошла. Оці косички до добра не доведуть. Короче, як бахнув я Гарагулю. Він вскочив в раздєвалку, собрав з вешалок всі пальта, куртки і потух в уголочку. Я дивлюсь – наши понесли малолеток на носаках к виходу – Комлик, Ноща, Смуглий, Олія, Пельмень. Да там одного Смуглого хватило бы на всіх. Я опять чуть не посивів – дивлюсь на Гарагулю, а він мертвий. А в мене перед глазамі колюча проволка, овчарки, бараки. Думаю – от ідіот, ну казав же батько. Колы дивлюсь, наче ворухнувся: «Слава Богу, – думаю, – крепкий парень». Так от взяв я Бліна на плечі і пошов в город, от гріха подальше. А то падло дубасило мене по спини і валувало: «Вертайся в Дружбу, я биться хочу». Єлє упросив його.