Без права на реабилитацию

В этих целях я должен был передать установки Шухевичу о необходимости создания новых центров и пунктов проведения широкой разведывательной и подрывной работы внутри Советского Союза, организации переправ и легализации засылаемых из-за кордона эмиссаров и агентов американской разведке, для чего необходимо приступить к приобретению документов, паспортов, разных справок и т.д..

В моей подготовке для этой миссии приняли активное участие, кроме представителя американской разведки майора Маккольма, также Степан Бандера, Ярослав Стецько и референт пропаганды Центрального Провода Антонович». (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 334, 335. Документ віддрукований російською мовою).

В ніч на 31 травня 1950 р. на стику Станіславської і Дрогобицької областей з літака були скинуті 4 парашутист. З показів полоненого емісара (троє інших були вбиті під час проведення чекістсько-військової операції), що парашутисти закінчили американську розвідувально-диверсійну школу і були направлені в Україну завданням перебудування оунівського підпілля стосовно посилення шпигунської роботи на користь США. (Арх. спр. №372, т. 42, арк. 338–339).

Наприкінці 40-х початку 50-х років підпілля ОУН зазнало значних людських втрат. Його поповнення майже не здійснювалося. Перед керівництвом проводу ОУН-Б стала проблема збереження залишків підпілля, особливо керівних кадрів, створення легальних, не оформлених організаційно груп, виховання молодих «революціонерів» із числа старшокласників і студентської молоді, а також розповсюдження своїх ідей як на всю Україну, так і на Білорусь та Литву.

На нараді членів Центрального проводу ОУН, що відбувся в літку 1948 р. в Іловському лісі Миколаївського району Дрогобицької області, перед керівниками нижчих ланок ОУН були поставлені такі завдання:

«Во что бы то ни стало сохранить уцелевшие оуновские кадры, свести до минимума боевые действия, усилить конспирацию, националистическую закалку и переключить кадры ОУН, главным образом, на организационную и пропагандистскую работу.

Усилить работу по созданию новых и укреплению существующих легальных звеньев ОУН среди молодёжи и, прежде всего, учащейся молодёжи». (Арх. спр. №372, т. 28, арк. 285. Документ у справі віддрукований російською мовою).

Рішення цих завдань викладено в програмах, що мали зашифровані назви:

— «Дажбог» — збереження підпілля і по можливості його поповнення перевіреними та ідейно-вихованими молодими кадрами;

— «Олег» — виховання в легальних умовах молодих кадрів з метою подальшого їх використання в підпіллі або легально як носіїв національно-свідомої ідеї;

— «Орлик» — розповсюдження ідей ОУН серед населення східних областей України.

Виконуючи програми, керівники різних рівнів підпілля в західних областях України давали вказівки своїм підлеглим змінити форму боротьби, а саме: посилити конспіративність в роботі, зменшити активну бойову діяльність (здійснення терактів, нападів на колгоспи, радгоспи, сільради тощо), припинити відкрите поширення націоналістичної літератури та листівок. Розрахунок був на збереження існуючих підпільних ланок, щоб зменшити активність операцій з боку органів НКВС-НКДБ.

Також змінилось ставлення до організаторів та керівників колгоспів, комсомольців, членів компартії, яких вже не знищували як політичних ворогів. Навпаки, легальним членам ОУН було рекомендовано вступати до комсомолу, компартії, колгоспів, вищих навчальних закладів, служити в Радянській Армії та поступати у військові училища, органи НКВС-НКДБ з тим, щоб зберегти на майбутнє надійні кадри і дати їм змогу зайняти відповідне місце в суспільстві, у тому числі в органах Радянської влади, структурах КПРС, правоохоронних та інших органах.

Зазначене підтверджується вилученим листуванням між керівниками крайових проводів з членами Центрального Проводу ОУН-б і їх вказівок підлеглим структурам щодо виконання цих програм.

Так, провідник Крайового Проводу ОУН «ПЗУЗ» (Північно-Західні Українські Землі) «Орлан» у листі до Центрального Проводу ОУН охарактеризував стан підпілля в квітні 1949 року таким чином:

«В связи с большими потерями руководящих и низовых кадров ОУН на «ПЗУЗ» и таким малым ростом (в сравнении с потерями) равновесие и силы ОУН на «ПЗУЗ», вследствие вышеуказанного, значительно пошатнулись. Мы должны остановится над вопросом сохранения организации на «ПЗУЗ», иначе, если взять состояние кадров на сегодняшний день на «ПЗУЗ», то оно на границе ликвидации. Кроме причин, влекущих к гибели революционеров, нам необходимо выискивать причины, почему такой малый рост в организации. Это мы найдём в основе изучения и проверки приказов и инструкций, которые изданы на территории до сего времени и как-то не реализованы кадрами ОУН на «ПЗУЗ».