Без права на реабилитацию

З архівних документів видно, що за станом на 5 червня 1945 р. в західних областях було 212 винищувальних батальйони (близько 29 тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів (близько 36 тисяч чол.). (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251; т. 100, арк. 65).

18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення «Про посилення політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової виучки у винищувальних батальйонах». У лютому 1947 року винищувальні батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. №48, де передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів також у всіх колгоспах для їх охорони і збройної відсічі від нападів учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий батальйон з підлеглими групами в селах.

У подальшому, у зв’ язку із зміною обстановки в західних областях України, ліквідацією великих формувань УПА та масовою колективізацією сільського господарства, функції винищувальних батальйонів були змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи охорони громадського порядку із завданням охорони колгоспів, радгоспів, МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх колгоспах західних областей були такі групи.

Із звітних архівних матеріалів видно, що в 1944–1945 роках бійцями винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано 265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищувальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік. (Арх. спр. №372, т. 98, арк. 1).

На початок 1954 р. в зв’язку з ліквідацією ОУН-УПА в західних областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони громадського порядку. (Арх. спр. №372, т. 103, арк. 20–29).

Одним із заходів у боротьбі з націоналістичним підпіллям було виселення сімей учасників ОУН-УПА за межі України. Вказівкою НКВС СРСР від 31 березня 1944 року №122 органам НКВС та НКДБ республіки наказувалось:

«Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуневцев, а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при столкновениях — ссылать в отдалённые районы Красноярского края, Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. №2, арк. 4).

13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення П59/123 про виселення сімей активних оунівців віддалені райони, на підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та інструкції про порядок здійснення цих заходів.

Як видно з архівних матеріалів, період з 1944 до 1955 роки з території західних областей України були виселені у віддалені райони СРСР 65 906 сімей (203 662чол.) учасників ОУН-УПА. (Фонд 2, опис 31, пор. №3, арк. 5; опис 103, арк. 1–5, 11–12). (Арх. спр. №372, т. 100, арк. 205).

Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН-УПА органами НКВС-НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної Ради, Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників, селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників ОУН-УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та незважаючи на погрози з боку «СБ» ОУН-УПА, в 1944–1945 рр. з’ явилися з зізнанням 76 742 учасники ОУН-УПА та їх посібники. (Фонд 2, опис 88, пор. №29; арх. спр. №372, т. 74, арк. 162; т. 100, арк. 73).

Згідно з вказівками Центрального Проводу ОУН-б від початку 50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок українських націоналістів на території західних областей України. Як свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися на території України: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень 1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або ліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.

Всього за період 1944–1955 рр., як видно з архівних матеріалів, у процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського порядку заходів боротьби з тероризмом та іншими антидержавними проявами з боку націоналістів, було вбито 153 262 і заарештовано 103 828 учасників ОУН-УПА та їх помічників, в тому числі більше 7800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних надрайонних та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, «служби безпеки», а також «куренів» і «сотень» УПА.