Без права на реабилитацию. Часть 2

року», а сутички влітку 1943 року (тільки тоді!) з німецькою поліцією

чи жандармерією мали на меті здобути зброю і продемонструвати

гнобленому гітлерівцями населенню антинімецьку політику.

ОУН-УПА (у великій мірі «Служба безпеки») займалися чимось

іншим, ніж «протистоянням з німцями», про це, однак, С.Кульчицький

і не згадує: збройні структури ОУН Бандери (УПА, «Служба безпеки»,

«Польова жандармерія», СКВ) у 1943 році на Волині, а в 1944 році в

Галичині проводили масову, планову, доктринальну чистку польського

населення, в результаті якої мученицькою смертю впало щонайменше

120.000 польських беззахисних дітей, стариків, жінок, чоловіків. Це –

побіч 80000 українських жертв бандерівців, які впали такою ж смертю

у 1941-1950 роках.

Далі С. Кульчицький, не згадуючи ані словом про винищування

структурами ОУН Бандери ні польського, ні українського населення,

пише про «війну УПА з Армією Крайовою». Треба, отже, чітко сказати:

на Волині до грудня 1943 року польська АК не діяла, жоден документ,

в тому й документи авторства структур ОУН Бандери, взагалі не

згадує про АК, тоді коли головні хвилі масових убивств польського

населення пройшли весною, в липні і в серпні 1943 року. АК, захищаючи

польське населення, виступала тільки в Галичині до часу, коли на її

територію повернулося радянське військо, що сталося весною 1944

року. То про яку ж «війну УПА з Армією Крайовою» говорить

С.Кульчицький? Невже про зіткнення АК з УПА на території після-

воєнної Польщі? Якщо так, то С. Кульчицький повинен знати, що АК,

як сили посталої 1944 року Польської республіки, мали не тільки

право, але й обов’язок, хоч би й брутально, знищувати збройні структури

ОУН Бандери, які, очікуючи на III світову війну між Заходом і СРСР,

ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні повоєнні

території, щоб на них створити плацдарм майбутньої, фашистського

типу, української держави.

178

С.Кульчицький пише, що «протистояння УПА радянським і

польським силам діяло на користь Німеччині у війні з Об’єднаними

Націями. Протистояння УПА німецьким окупаційним силам діяло на

користь Об’єднаних Націй в їх війні з Німеччиною». Справді талмудичне

тлумачення подій. По суті це – повторювання нелогічної пропаганди

ОУН Бандери про «одночасну боротьбу ОУН-УПА проти німців і

проти Москви», а С.Кульчицький неначе й не зауважує цієї нелогічності.

Адже побоювання сил Німеччини означало б допомогу радянській

партизанці, в чому ОУН Бандери не була зацікавлена, і навпаки. Логіка

не обов’язкова бандерівським пропагандистам, але вона обов’язкова

історикові.

Підсумовуючи листа до Міністерства юстиції України, його

автор правильно пише, що «обидві ОУН є утвореннями партійного

типу, а не державними структурами, тому питання про визнання їх

воюючою стороною в Другій світовій війні позбавлене смислу».

Однак далі, мабуть з «Талмудом» у руках, він формулює: «Утворена

ОУН(Б) Українська повстанська армія є державною структурою»!!!

Якщо «державною структурою», то якої держави? Польської (бо її

учасники були громадянами Польщі); СРСР (бо ж учасниками УПА

були українці)? Прикметник «державна» (структура) походить від

іменника «держава», тоді слід би С.Кульчицькому вказати – від якої

«держави» випроваджує він прикметника «державна» (структура)? Зі

зіставлення твердження С.Кульчицького, за яким УПА була утворення

ОУН Бандери, а отже породила її «партійна структура», то яким же

чином ця ж структура стала «державною»? Чи ж це не талмудизм у

пояснюванні суті ОУН-УПА?

Раз С.Кульчицький став керівником робочої групи істориків при

Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, то він неодмінно

мав доступ до архівних документів з фондів українських архівів й

тільки з них він повинен знати дійсну, а не з пропаганди ОУН

Бандери, суть тієї ж ОУН і утвореної нею УПА. Те, що С.Кульчицький

залишається під впливом бандерівської пропаганди частково можна

пояснювати участю у названій Комісії одного з найстаріших бандерівців,

Євгена Стахіва, але це не виправдовує історика, котрий, вихований у

радянський час, послуговується такою, властивою оунівцям, лексикою,

як «державницький», «Велика Британія», «перманентна» (революція),

неначе живцем узятою з бандерівської літератури, не згадуючи вже

про такі терміни, як «бійці УПА» тощо.

179

Мабуть з метою затемнити картину подій, які визначають суть

ОУН-УПА, С.Кульчицький уводить до листа Міністерству елементи

«пакту Ріббентроп-Молотов» та справу «Катиня», які не мають відношення

до теми.

Ретельний висновок про ОУН-УПА повинен вказати на терористичну

суть ОУН Бандери, на застосовуваний нею терор у відношенні до

українського населення (у кожному селі ця ОУН мала своїх станичних,

«боївкарів» «Служби безпеки», «господарчих», «Орг-Моб» – від

«мобілізації», а також «десятників» – по одному на 10 дворів

насадженому бандерівцеві з завданням стежити за населенням, чи воно,

бува, не виступає проти ОУН). Належало б вказати, що учасників УПА

слід оцінювати з такої ось точки зору: вступив він у неї добровільно,

знаючи про мету ОУН, а чи був він терором «змобілізований» до

УПА і в ній примушений виконувати накази? А саму УПА немає