Читаем Без права на реабилитацию. Часть 2 полностью

українського народу ані хоч би його значущої частини, в тому й

поліщуків, волинян і галичан. Буду Вам, Професоре, вдячний за суттєві

зауваження щодо викладеного у цьому листі.

Вересень, 2000 року


171

Після написання цього листа я, 2003 року, опублікував польською

і українською мовами список понад 5 тисяч українських жертв

бандерівців, географія цих убивств дозволяє зробити висновок, що в

1941-1950 роках від рук структур ОУН Бандери мученицькою смертю

згинуло не менше 80 тисяч українського цивільного населення. – В.П.

Професора Станіслава Кульчицького

бандерівсько -талмудичне пояснення суті ОУН -УПА

До моїх рук потрапив документ авторства проф. Станіслава

Владиславовича Кульчицького у вигляді офіційного листа Міністерству

юстиції України – без дати, писаний ним як керівником робочої групи

істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. З

огляду на бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА в цьому

документі, він, цей документ, вимагає, щоб віднестися до нього.

Документ має претензії кваліфікувати ОУН-УПА з юридичної

точки зору і складається з двох основних частин, перша з них.

«Кваліфікація антирадянської діяльності Організації українських

націоналістів і Української повстанської армії». В цій частині С.В.

Кульчицький, посилаючись на те, що анексія Радянським Союзом

Західної України не була визнана міжнародним правом, правильно

пише, що «у період з 17 вересня 1939 р. до 11 лютого 1945 р., з точки

зору міжнародного права, уродженці Західної України є громадянами

Польщі», але чомусь автор листа обмежує це твердження до названого

періоду, хоч воно відноситься до всього часу існування Польської

держави, на якої території діяла ОУН (бо ж в радянській Україні вона

зазнала краху).

В наступній точці листа його автор послуговується неадекватною

для історика лексикою, він бо пише, що «утворені ними (тобто

громадянами Польщі – В.П.) політичні організації, зокрема Організація

українських націоналістів, а також військові формування, зокрема

Українська повстанська армія, є організаціями Польської республіки».

Одне коротке речення, а стільки в ньому нісенітниць: 1) не «громадяни

Польщі», а невеличка кучка (усього 30 осіб!) українських націоналістів,

зібралися у січні 1929 року у Відні і там на «Конгресі» проголосили

постання ОУН. При нагоді слід звернути увагу на те, що, за українською

семантикою, «конгресом» є «з’їзд, нарада з широким представництвом»,

а отже ті, що проголосили постання ОУН, не були «конгресом», а

зібранням горстки людей, котрі, як це видно з постанови, узурпували

собі право говорити від імені українського народу. Але до речі: хто з


172

головних творців ОУН був у 1929 році громадянином Польщі? Невже

були ними Євген Коновалець, Дмитро Андрієвський, Микола Ка-

пустянський, Микола Сціборський, отже ті, котрі були ядром твореної

ОУН? Далі: ОУН і УПА, як пише автор листа, були «організаціями і

формуваннями Польської республіки». В дійсності ж тільки більшість

членів названих формувань були громадянами Польщі – до вересня

1939 року – самозрозуміле, а після нього до 1945 року були вони

громадянами Польщі, яка перебувала у т.зв. status quo ante helium,

тобто у юридичному довоєнному стані Польської держави, частину

якої окупувала Німеччина, а частину анексував Радянський Союз, а ці

дії ніколи не були визнані міжнародним правом. А говорити про те,

що ОУН (і УПА) були «організаціями і формуваннями Польської

республіки» це так само, як говорити, що злочинна група, мафія тощо

є формуванням такої або іншої держави. Діяльність на території якоїсь

держави не означає, що діючі на ній формування є «формуванням»

тієї держави. Як Українська військова організація, так і Організація

українських націоналістів були терористичними організаціями, які

ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні території,

а терористична діяльність у цьому напрямі кваліфікувалася як проти-

державний злочин, то яким же чином С.Кульчицький хоче увібгати

ОУН (і УПА) в рамки «організацій і формувань Польської республіки»?

Далі автор пише, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців

УПА з радянською владою і радянськими силовими структурами

кваліфікується як боротьба місцевого українського населення проти

чужоземної воєнної інтервенції». Справді карколомний і одночасно

талмудичний висновок. «Чужоземна інтервенція» завжди скерована

проти держави, а не проти населення. Якщо анексію Західної України

можна називати «інтервенцією», то вона була скерована проти Польської

держави, то чи «місцеве українське населення» (Західної України)

боролося в інтересі Польської республіки?

С.Кульчицький правильно пише, що «після 11 лютого 1945 р.

уродженці Західної України, з точки зору міжнародного права стають

громадянами СРСР», але ж далі він говорить, що «за таких умов

боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими

силовими структурами кваліфікується як громадянська війна в СРСР».

Так можна було б писати, коли б:

а) ОУН не була терористичною організацією, коли б вона мала

за собою підтримку значущої частини українського населення;


173

б) коли б УПА була добровільним, а не терором утвореним

Перейти на страницу:

Похожие книги

14-я танковая дивизия. 1940-1945
14-я танковая дивизия. 1940-1945

История 14-й танковой дивизии вермахта написана ее ветераном Рольфом Грамсом, бывшим командиром 64-го мотоциклетного батальона, входившего в состав дивизии.14-я танковая дивизия была сформирована в Дрездене 15 августа 1940 г. Боевое крещение получила во время похода в Югославию в апреле 1941 г. Затем она была переброшена в Польшу и участвовала во вторжении в Советский Союз. Дивизия с боями прошла от Буга до Дона, завершив кампанию 1941 г. на рубежах знаменитого Миус-фронта. В 1942 г. 14-я танковая дивизия приняла активное участие в летнем наступлении вермахта на южном участке Восточного фронта и в Сталинградской битве. В составе 51-го армейского корпуса 6-й армии она вела ожесточенные бои в Сталинграде, попала в окружение и в январе 1943 г. прекратила свое существование вместе со всеми войсками фельдмаршала Паулюса. Командир 14-й танковой дивизии генерал-майор Латтман и большинство его подчиненных попали в плен.Летом 1943 г. во Франции дивизия была сформирована вторично. В нее были включены и те подразделения «старой» 14-й танковой дивизии, которые сумели избежать гибели в Сталинградском котле. Соединение вскоре снова перебросили на Украину, где оно вело бои в районе Кривого Рога, Кировограда и Черкасс. Неся тяжелые потери, дивизия отступила в Молдавию, а затем в Румынию. Последовательно вырвавшись из нескольких советских котлов, летом 1944 г. дивизия была переброшена в Курляндию на помощь группе армий «Север». Она приняла самое активное участие во всех шести Курляндских сражениях, получив заслуженное прозвище «Курляндская пожарная команда». Весной 1945 г. некоторые подразделения дивизии были эвакуированы морем в Германию, но главные ее силы попали в советский плен. На этом закончилась история одной из наиболее боеспособных танковых дивизий вермахта.Книга основана на широком документальном материале и воспоминаниях бывших сослуживцев автора.

Рольф Грамс

Биографии и Мемуары / Военная история / Образование и наука / Документальное
50 знаменитых царственных династий
50 знаменитых царственных династий

«Монархия — это тихий океан, а демократия — бурное море…» Так представлял монархическую форму правления французский писатель XVIII века Жозеф Саньяль-Дюбе.Так ли это? Всегда ли монархия может служить для народа гарантией мира, покоя, благополучия и политической стабильности? Ответ на этот вопрос читатель сможет найти на страницах этой книги, которая рассказывает о самых знаменитых в мире династиях, правивших в разные эпохи: от древнейших египетских династий и династий Вавилона, средневековых династий Меровингов, Чингизидов, Сумэраги, Каролингов, Рюриковичей, Плантагенетов до сравнительно молодых — Бонапартов и Бернадотов. Представлены здесь также и ныне правящие династии Великобритании, Испании, Бельгии, Швеции и др.Помимо общей характеристики каждой династии, авторы старались более подробно остановиться на жизни и деятельности наиболее выдающихся ее представителей.

Валентина Марковна Скляренко , Мария Александровна Панкова , Наталья Игоревна Вологжина , Яна Александровна Батий

Биографии и Мемуары / История / Политика / Образование и наука / Документальное