Читаем Без права на реабилитацию. Часть 2 полностью

злочинну суть ОУН-УПА-СБ. Це правда, що в радянську епоху

радянських людей з дитинства привчали бачити в них (бандерівцях –

В.П.) ще небезпечніших ворогів, ніж самі гітлерівці. Але те ж саме ще

1943 року твердив Тарас Бульба-Боровець: українці боялися бандерівців

(бандерівців, а не примушених бути в УПА упівців) гірше, ніж

гітлерівського гестапо чи НКВД.


169

Ви, Професоре, з одного боку, вивищуєте вочевидь злочинну

«Службу безпеки» ОУН Бандери, а з другого – делікатно вказуєте на

«негативний відбиток» діяльності цієї структури. Вам повинно бути

відомо, що в рядах ОУН Бандери після визволення західних областей

України прийшло до суттєвих ідеологічних і політичних розходжень,

Ви, мабуть, знаєте, що на цю тему написав «Дубовий» у своєму

обширному, з 1946 року, елабораті (60 сторінок, шукайте в київських

архівах). Цього не можна було уникнути: ОУН була партією

фашистського типу, а більшість українців Волині були прихильниками

УНР, а для українців Великої України фашизм ОУН і поготів був

чужий їх природі. Ви, Професоре, ставите у закид Сергію Гончарову,

що він наголошує на злочинах ОУН-УПА, а не на самому законо-

проекті, який, за його словами, є сумнівним продуктом і який, за

словами того ж С.Гончарова, дуже пагано пахнет. Але погодьтеся –

Ви ж самі захищаєте ОУН-УПА як цілісну структуру – з її програмою,

метою і, мабуть, методами, й одночасно Ви в полеміці проливаєте

сльозу, кажучи, що Вам незрозумілао, чому так затято ці люди

намагаються не допустити інших (тобто упівців – В.П.) до мізерних

благ, які сучасна Україна спроможна надати ветеранам. То ж про що

Вам, Професоре, йдеться: про історичну правду про ОУН-УПА, чи,

просто, про жалість над залишками учасників УПА? Бо, на мою

думку, Вашим опонентам (і я до них належу, хоч тільки з наукових, а

не політичних позицій) ідеться про те, щоб не створити претексту

пробити хвірточку, крізь яку легше буде просмикнути проект щодо

визнання ОУН-УПА воюючою стороною за визволення України.

На закінчення скажу: радянський терор – це одна тема, а масовий

терор ОУН-УПА-СБ – інша тема, не слід їх мішати ані протиставляти,

кожну з них треба вивчати окремо.

І ще: Ви у заголовку статті ставите: «Воював – а не ветеран,

боровся -а не борець?» Правдою є, що учасники УПА боролися проти

радянської влади, однак не за волю українського народу, вони,

учасники УПА, не боролися теж за українську, бандерівського зразка,

державу. За таку державу боролася ОУН Бандери. Ви, Професоре, як

людина науки, повинні знати, що сама держава не є самоціллю, не є

самоцінністю, поняття «держави» слід пов’язувати з її змістом і

формою. Український народ не прагнув до створення української

держави фашистського типу. Бандерівський рух був рухом, якого

метою була українська, фашистського типу, держава, ОУН Бандери

боролася за диктатуру в тій державі, але за таку державу не боролися


170

«змобілізовані» учасники УПА, боротьбу за таку державу не підтримував

український народ. Саме тому формування ОУН-УПА-СБ не може

бути визначене як народно-визвольне. Рух ОУН Бандери не мав на

меті визволити народ, тільки побудувати державу, в якій матиме

владу, в якій уводитиме в життя фашистську диктатуру. Пригадайте,

що сказав на цю тему Степан Бандера: «Наша влада буде страшна!».

То чи такої «страшної», «своєї»« влади бажав український народ?

Отже, учасники ОУН-УПА, це в приблизно 90% – жертви ОУН

Бандери. Правильно пише Григорій Скірка, що судити треба тих, хто

змушував їх воювати проти свого народу – керівників ОУН-УПА. А

якщо деяких не примушували, то їм матеріальну підтримку повинні

надати бандерівські організації Заходу, об’єднані в т.зв. «Українському

визвольному (тепер «державницькому») фронті».

Верховна Рада України давно вже повинна засудити ОУН-УПА-

СБ як злочинне формування, відмежувати його від українського

народу, а «змобілізовані» учасники УПА, щоб очистися від скверни

бандерівщини, повинні розповісти про те, як вони опинилися в УПА і

що вони в ній робили і ний наказ. Це й досі не досліджена, вельми

важлива для встановлення правди про ОУН-УПА, тема, варто їй

присвятити увагу й зусилля, щоб відмежувати український народ від

злочинної ОУН-УПА-СБ. Тим, котрі терором були примушені воювати

за ідеали ОУН Бандери, керуючись гуманітаризмом, матеріальну

допомогу повинні надати харитативні, в тому й церковні, українські

організації.

З огляду на завдання очолюваної Вами, Професоре, урядової комісії

(вивчення діяльності ОУН-УПА), я вимушений пригадати Вам, що

національна держава не є самоціллю для народу, для нього тільки

така національна мирна держава є метою, яка гарантує справедливість

для всіх її громадян, свободу слова й інші свободи, яка організовує

виховання й освіту, охорону здоров’я і безпеку. Держава фашистського

типу (в якій верховодить «еліта», «верства луччих людей», які у

відношенні до української «маси», «черні» застосовують «творче

насильство») не є і не була метою українського народу. ОУН Бандери

змагала до побудови саме такої держави, отже (у великій мірі вимушена)

боротьба за таку державу не була народно-визвольною боротьбою

Перейти на страницу:

Похожие книги

14-я танковая дивизия. 1940-1945
14-я танковая дивизия. 1940-1945

История 14-й танковой дивизии вермахта написана ее ветераном Рольфом Грамсом, бывшим командиром 64-го мотоциклетного батальона, входившего в состав дивизии.14-я танковая дивизия была сформирована в Дрездене 15 августа 1940 г. Боевое крещение получила во время похода в Югославию в апреле 1941 г. Затем она была переброшена в Польшу и участвовала во вторжении в Советский Союз. Дивизия с боями прошла от Буга до Дона, завершив кампанию 1941 г. на рубежах знаменитого Миус-фронта. В 1942 г. 14-я танковая дивизия приняла активное участие в летнем наступлении вермахта на южном участке Восточного фронта и в Сталинградской битве. В составе 51-го армейского корпуса 6-й армии она вела ожесточенные бои в Сталинграде, попала в окружение и в январе 1943 г. прекратила свое существование вместе со всеми войсками фельдмаршала Паулюса. Командир 14-й танковой дивизии генерал-майор Латтман и большинство его подчиненных попали в плен.Летом 1943 г. во Франции дивизия была сформирована вторично. В нее были включены и те подразделения «старой» 14-й танковой дивизии, которые сумели избежать гибели в Сталинградском котле. Соединение вскоре снова перебросили на Украину, где оно вело бои в районе Кривого Рога, Кировограда и Черкасс. Неся тяжелые потери, дивизия отступила в Молдавию, а затем в Румынию. Последовательно вырвавшись из нескольких советских котлов, летом 1944 г. дивизия была переброшена в Курляндию на помощь группе армий «Север». Она приняла самое активное участие во всех шести Курляндских сражениях, получив заслуженное прозвище «Курляндская пожарная команда». Весной 1945 г. некоторые подразделения дивизии были эвакуированы морем в Германию, но главные ее силы попали в советский плен. На этом закончилась история одной из наиболее боеспособных танковых дивизий вермахта.Книга основана на широком документальном материале и воспоминаниях бывших сослуживцев автора.

Рольф Грамс

Биографии и Мемуары / Военная история / Образование и наука / Документальное
50 знаменитых царственных династий
50 знаменитых царственных династий

«Монархия — это тихий океан, а демократия — бурное море…» Так представлял монархическую форму правления французский писатель XVIII века Жозеф Саньяль-Дюбе.Так ли это? Всегда ли монархия может служить для народа гарантией мира, покоя, благополучия и политической стабильности? Ответ на этот вопрос читатель сможет найти на страницах этой книги, которая рассказывает о самых знаменитых в мире династиях, правивших в разные эпохи: от древнейших египетских династий и династий Вавилона, средневековых династий Меровингов, Чингизидов, Сумэраги, Каролингов, Рюриковичей, Плантагенетов до сравнительно молодых — Бонапартов и Бернадотов. Представлены здесь также и ныне правящие династии Великобритании, Испании, Бельгии, Швеции и др.Помимо общей характеристики каждой династии, авторы старались более подробно остановиться на жизни и деятельности наиболее выдающихся ее представителей.

Валентина Марковна Скляренко , Мария Александровна Панкова , Наталья Игоревна Вологжина , Яна Александровна Батий

Биографии и Мемуары / История / Политика / Образование и наука / Документальное