Читаем Без права на реабилитацию. Часть 2 полностью

Такою ОУН була в міжвоєнний період, в час гітлерівської окупації і

після неї, вона, ОУН Бандери, терором присилувала волинських і

галицьких селян скоювати злочини проти поляків, росіян, чехів і

українців, проти мирного, цивільного населення, вона організовувала

й уводила в дію народовбивство.

Ви наголошуєте на тому, що в законопроекті йдеться про пільги

учасникам збройної боротьби із радянською владою. Тепер модно


165

виступати проти радянської влади, але такий підхід до справ слід

залишити політикам, пропагандистам, натомість історик повинен роз-

глядати події в контексті діючого в час подій державного й міжнародного

права. Радянський Союз був державою визнаною міжнародним правом,

він був важливим членом антигітлерівської коаліції, натомість ОУН

вступила в Другу світову війну як союзник гітлерівської Німеччини,

ОУН Бандери дала їй батальйони Nachtigall і Roland, вона до пізньої

осені 1942 року віддала своїх членів у розпорядження гітлерівського

окупанта (201 батальйон Schutzmannaschaften), а до весни 1943 року в

розпорядженні німців була політично підпорядкована ОУН Бандери

українська допоміжна поліція. Ця ж ОУН від грудня 1943 року поновила

співпрацю з гітлерівським окупантом. Ви, шановний Професоре, пишете

неправду про те, що галицькі хлопці воювали тільки за свої клаптики

землі, за свою греко-католицьку церкву. Ні, вони брали участь у

протирадянській боротьбі на наказ ОУН Бандери, яка очікувала на

третю світову війну, про що Ви повинні знати на підставі вже після-

воєнних постанов ОУН Бандери, тексти яких доступні в українських

архівах і в бандерівській літературі,,Ви, Професоре Кульчицький,

словосполучення «злочини УПА» пишете у лапках, неначе ці злочини –

лише видумка «недругів ОУН-УПА». Невже Ви не знаєте зізнань отих

16-літніх волинських хлопчаків (родина Подолець), яким ОУН Бандери

надала необмежену владу над людьми, наділяючи їх членством у

боївках «Служби безпеки», хлопчаків, котрі в потилицю стріляли

колишнім радянським полоненим, душили їх путами і вкидали в

колодязі (пригадайте тільки з архівів колодязь Куровського!). Невже

Ви, Професоре, не знаєте звітів з широкомасштабних «акцій» ОУН-

УПА на Іванову Долину, Гуту Степанську, звітів, які знаходяться в

українських архівах? Ви кажете, що «злочини УПА», це радянська

пропаганда, то невже Ви не знаєте двохтомної фактографічної праці

авторства Владислава й Еви Сємашків, в якій на кожній сторінці

описи жахливих масових, планових, методичних убивств мирного

польського населення Волині й багато прикладів убивств тих українців,

котрі помагали беззахисним поляками схоронитися перед мученицькою

смертю?

Ну, хай Вам – ОУН-УПА-СБ обтяжують радянські, польські й

українські комуністичні автори, але ж є в архівах документи авторства

українця, який 1940 року був посланий на Волинь Андрієм Лівицьким

організувати там протирадянську партизанку, отже документи авторства

послідовника політики Української Народної Республіки. Йдеться про


166

згаданого вже Тараса Бульбу-Боровця. Пригадаю, отже, дещо з тих

документів.

У листі від 25 березня 1943 року до «Крайового Проводу Організації

Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери» (ДАРО,

ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, ар. 103-105), його автор, Тарас Бульба-Боровець,

отже не комуніст і не полонофіл (у міжвоєнний період репресований

польською владою в Березі Картузькій), писав: Польське питання. На

згаданій нашій нараді 21.1. 1943 р. ця справа була всебічно обговорена.

Тим часом, замість дотримуватися устійненої тактики, Організація в

останніх днях відкрила для українців ще один фронт – польський.

Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується та вивішується цілі родини

і випалюється польські оселі. «Сокирники» вирубують та вивішують

ганебно безборонних жінок і дітей. У «Відкритому листі до членів

Проводу Організації Українських Націоналістів Степана Бандери» від

10 серпня 1943 року (див. Оборона України від 10.08.1943 р.) той же

Тарас Бульба-Боровець пише: Вже в час переговорів, замість того,

щоб проводити акцію по спільно накресленій лінії, військові відділи

ОУН, під маркою УПА, та ще й нібито з наказу Бульби, заходились

винищувати ганебним способом польське цивільне населення й інші

національні меншини. Тут повторю з цього ж листа: Чи правдивий

революціонер-державник (за такого вважав себе Тарас Бульба-Боровець –

В.П.) може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову

держави від вирізування національних меншин (...) За що ви боретесь?

За Україну, чи за вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру

в тій державі? За український народ, чи за свою партію?

Тарас Бульба-Боровець восени 1943 року був арештований німцями,

але встиг ще написати листа від 24 вересня 1943 року до Проводу

ОУН-Бандери і Головної команди УПА (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113,

ар. 100-102), в якому мовиться: Ви узурпуєте собі право на суверенну

всеукраїнську державну владу, до чого як одно з багатьох політичних

угруповань не маєте найменших підстав (...) Ваша «влада» поводиться в

терені не як народна революційна влада, а як звичайна банда. Ви

замість поборювати анархію в країні, самі її збільшуєте своїм ганебним

Перейти на страницу:

Похожие книги

14-я танковая дивизия. 1940-1945
14-я танковая дивизия. 1940-1945

История 14-й танковой дивизии вермахта написана ее ветераном Рольфом Грамсом, бывшим командиром 64-го мотоциклетного батальона, входившего в состав дивизии.14-я танковая дивизия была сформирована в Дрездене 15 августа 1940 г. Боевое крещение получила во время похода в Югославию в апреле 1941 г. Затем она была переброшена в Польшу и участвовала во вторжении в Советский Союз. Дивизия с боями прошла от Буга до Дона, завершив кампанию 1941 г. на рубежах знаменитого Миус-фронта. В 1942 г. 14-я танковая дивизия приняла активное участие в летнем наступлении вермахта на южном участке Восточного фронта и в Сталинградской битве. В составе 51-го армейского корпуса 6-й армии она вела ожесточенные бои в Сталинграде, попала в окружение и в январе 1943 г. прекратила свое существование вместе со всеми войсками фельдмаршала Паулюса. Командир 14-й танковой дивизии генерал-майор Латтман и большинство его подчиненных попали в плен.Летом 1943 г. во Франции дивизия была сформирована вторично. В нее были включены и те подразделения «старой» 14-й танковой дивизии, которые сумели избежать гибели в Сталинградском котле. Соединение вскоре снова перебросили на Украину, где оно вело бои в районе Кривого Рога, Кировограда и Черкасс. Неся тяжелые потери, дивизия отступила в Молдавию, а затем в Румынию. Последовательно вырвавшись из нескольких советских котлов, летом 1944 г. дивизия была переброшена в Курляндию на помощь группе армий «Север». Она приняла самое активное участие во всех шести Курляндских сражениях, получив заслуженное прозвище «Курляндская пожарная команда». Весной 1945 г. некоторые подразделения дивизии были эвакуированы морем в Германию, но главные ее силы попали в советский плен. На этом закончилась история одной из наиболее боеспособных танковых дивизий вермахта.Книга основана на широком документальном материале и воспоминаниях бывших сослуживцев автора.

Рольф Грамс

Биографии и Мемуары / Военная история / Образование и наука / Документальное
50 знаменитых царственных династий
50 знаменитых царственных династий

«Монархия — это тихий океан, а демократия — бурное море…» Так представлял монархическую форму правления французский писатель XVIII века Жозеф Саньяль-Дюбе.Так ли это? Всегда ли монархия может служить для народа гарантией мира, покоя, благополучия и политической стабильности? Ответ на этот вопрос читатель сможет найти на страницах этой книги, которая рассказывает о самых знаменитых в мире династиях, правивших в разные эпохи: от древнейших египетских династий и династий Вавилона, средневековых династий Меровингов, Чингизидов, Сумэраги, Каролингов, Рюриковичей, Плантагенетов до сравнительно молодых — Бонапартов и Бернадотов. Представлены здесь также и ныне правящие династии Великобритании, Испании, Бельгии, Швеции и др.Помимо общей характеристики каждой династии, авторы старались более подробно остановиться на жизни и деятельности наиболее выдающихся ее представителей.

Валентина Марковна Скляренко , Мария Александровна Панкова , Наталья Игоревна Вологжина , Яна Александровна Батий

Биографии и Мемуары / История / Политика / Образование и наука / Документальное