Без права на реабилитацию. Часть 2

Бандери мали характер партійних боївок (див. ДАРО, ф. Р-30, оп. 2,

спр. 113, ар. 103-105). Хто ж входив у склад тих «партійних боївок»?

Архівні документи дозволяють на сформулювання досить чіткої відповіді

на це запитання: хребет УПА, тобто її середній і вищий командний

склад, становили члени ОУН Бандери, як правило галичани – колишні

поліцаї в німецькій службі, котрі на наказ ОУН Бандери в березні

1943 року пішли зі зброєю в руках «до лісу» (це в основному середнього

163

рівня командування) і колишні солдати, підофіцери й офіцери батальйонів

Нахтігаль і Роланд, з яких під кінець 1941 року створено 201 батальйон

Schutzmannschaften, розформований під кінець 1942 року, а весною

1943 року вони, на наказ ОУН Бандери, пішли на Волинь формувати

бандерівські збройні відділи, які початково називалися «Українська

Визвольна Армія» (УВА) – див. Літопис УПА, т. 1, с. 46. Названі тут

члени ОУН Бандери створили також хребет підпільної мережі цього

формування й залучили до неї морально сумнівний волинський елемент,

в тому й 16-літніх хлопчаків. До весни 1943 року гітлерівський терор

настільки посилився, що тисячі селян Волині були вимушені перехову-

ватися від переслідування по волинсько-поліських лісах, частина з

них пішла в радянську партизанку, а частину «організувала» ОУН

Бандери, оперуючи гаслами боротьби проти німецьких окупантів.

Але таких було замало, то ж від самого початку існування збройних

відділів ОУН Бандери, тобто від весни 1943 року починаючи, ця ОУН,

застосовуючи терор, узурпуючи право до державної влади, почала

«мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З

архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50%

учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою,

терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США,

на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення

її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського

українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав

таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської

«Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська»

чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й

сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай

вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же,

на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В

архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних

і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації

західних областей України і після їх визволення, якими волинські й

галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності

перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин

включно.

А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до

УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося,

1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором

до неї залучені, були «мобілізовані» не тільки рядові учасники УПА,

164

але й майбутні її командири. Приблизно 30% учасників УПА, це були

ті, котрих, використовуючи стан гітлерівського терору, фальшивою

пропагандою ОУН Бандери залучила до УПА. Вони й «змобілізовані»,

боячись помсти на родинах, боялися залишити ряди УПА, найчастіше

з неї втікали українці з Великої України, але їх, після переловлення,

засуджували за «дезерцію» й карали смертю, найчастіше розстрілом

перед відділом, а інколи й шляхом відрубанім голови перед відділом.

Про це також є архівні документи авторства структур ОУН-УПА-СБ.

Це і є зразок класичного терору.

У контексті статті Сергія Гончарова Ви ставите авторові у закид,

що він пише про участь бандерівців у гітлерівському геноциді, тоді

коли законопроект, про який мовиться, торкається виключно діяльності

УПА після визволення з-під гітлерівської окупації, коли йдеться про

УПА, якої учасники вели збройну боротьбу з радянською владою.

Цим Ви намагаєтесь відмежувати діяльність ОУН-УПА, яка була

скерована проти сталінського режиму, від її іншої діяльності, причому

встановлюєте не відомо чому межу – жовтень 1944 року, хоч західні

області України були визволені починаючи з ранньої весни того року.

Ви, як видно, з тактичних міркувань, вигідних під сучасну пору,

навіть намагаєтесь відмежувати УПА від ОУН Бандери, бо остання

має за собою співпрацю з німецьким окупантом, має за собою страхітливі

злочини бандерівської структури у вигляді «Служби безпеки». Те, що

Ви робите, це намагання увести в оману Верховну Раду України. Таке

Вам, мабуть, підказав чільний захисник ОУН-УПА, колишній упівець,

співредактор Літопису УПА, канадський професор Петро Потічний,

саме він, теж з тактичних міркувань, пропонує тимчасово відокремити

структуру УПА від неславної ОУН Бандери, хоч ОУН-УПА-СБ, це

теж ж саме формування і воно нероздільне ані в часі, ані в просторі.

Тут доречним буде пригадати визначення ОУН, яке зробив для

потреб Канаріса чільний діяч НСДАП (NSDAP – гітлерівська партія)

Шікельданц (Schikeldanz): ОУН є нічим іншим, як тільки малою

терористичною групою зі специфічним галицьким забарвленням.