Без права на реабилитацию. Часть 2

поступуванням, яке зводиться до варварського мордування безборонних

жінок і дітей національних меншин, палення та грабування їх майна,

чим стягаєте вічну ганьбу на цілий український народ (...) шомполування

й розстрілювання українських селян та палення й грабування їх

майна зробилося вашим щоденним заняттям (...) сьогодні ніхто не

хоче з українцями говорити. Цілий культурний світ через вас трактує

167

українців не як людей, що шляхом революції борються за свою

державу, а як звироднілих варварів і звичайних бандитів (...) так звана

«Безпека» на право і наліво шомполує та катує людей.

Пресовий орган Т.Бульби-Боровця Оборона України, отже неначе

сам Т.Бульба-Боровець, у номері за серпень 1943 року (ДАРО, ф. Р-30,

оп. 2, спр. 15, ар. 6, 7) пише: Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці

з висолопленими язиками перли за німецьким фронтом і проголошували

«бандерівську самостійну» (...) Що це коштувало Україні? В першу

чергу життя півтора мільйона полонених українців, що на заклик

бандерівців пішли в німецькі руки і яких німота виморила по таборах.

Хто поверне їх українському народові? Бандера, Максим, Ришард Ярий,

чи може інший провід? (...) Що спільного з українською революцією

мають всі бандерівські безправ’я, побої, грабежі, мордування та

вбивства, яких ми є щоденними свідками. Чи існувала коли на Україні

така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від

найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як «путярами» та

«сокирниками» (...) мордувала гірше від гестапо або НКВД? (...) А

скільки жертв народу, закутування, або ганебне замучення отих голів

сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців,

безпартійних свідомих і чесних українців, які загинули тільки тому,

що були інших переконань і засуджували злочинну бандерівську

роботу (...) Дика і чужа для нас бандерівщина.

Наведені вище слова писані не «москалями», не українськими

комуністами, ані прихильником поляків, їх писав українець, ворог

більшовизму, прихильник принципів УНР. Тут процитовані тільки малі

фрагменти листів (ширше я їх процитовую у статті Рік 1943: ОУН

Бандери на Волині), але й на їх підставі можна стверджувати, що Ви

глибоко помиляєтесь, коли слово «злочини УПА» пишете в лапках,

коли з тактичних міркувань намагаєтесь відокремити УПА від ОУН.

А була ж ще «Служба безпеки» ОУН, була «Польова жандармерія»,

які до підозрілих, з наказом ОУН Бандери публічно застосовували

тортури, домагалися зізнань, підвішуючи над вогнищем. Архівн,

авторства «Служби безпеки» документи, показують, що в «слідстві» в

підозрілого, підвішеного над вогнищем, згоріли ноги по коліна, а той

і так не зізнався у провині. При нагоді скажу, що цитовані вище листи

Тараса Бульби-Боровця не поміщені у багатотомному виданні Літопис

УПА, хоч вони безпосередньо торкаються цього формування.

Професоре, замість того, щоб давати наукові докази на тему суті

і методів діяльності ОУН-УПА-СБ, Ви, щоб відвернути увагу від

168

злочинів ОУН-УПА-СБ, взялися звинувачувати органи радянської

влади у злочинах. Щоб не підозрювати мене у прихильності до цієї

влади, скажу, що мого батька, Варфоломія Левковича Поліщука (як і

понад три тисячі інших, арештованих в Західній Україні після вересня

1939 року, не враховуючи інших понад 20.000 польських громадян), у

квітні 1940 року НКВД розстріляло без суду, на підставі резолюції

Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року; мене ж з матір’ю і

двома сестрами в той же час депортували (в адміністративному

порядку) до Північного Казахстану. Не зважаючи на це і в жодному

разі не виправдовуючи радянські структури у скоєних ними злочинах,

скажу, що «спецгрупи», про які Ви пишете, мали за завдання

поборювати ОУН-УПА, і це вони робили, а що в ході здійснюваних

ними операцій мали місце зловживання (тими ж колишніми упістами),

то це окрема проблема. Тому що окремою проблемою є, навіть

бандерівські, докази злочинних масових убивств українських селян,

вчинених боі’вками «СБ ОУН» під ширмою радянської партизанки.

Крім цього, Ви, Професоре, повинні б знати, що військовий радянський

прокурор офіційно вказав на ряд злочинів, вчинених «спецгрупами» і

що їх члени, котрі їх допустилися, були притягнені до карної від-

повідальності. Є також документи, які показують, що організування

«спецгруп» було в очах деяких радянських діячів помилкою радянської

влади. При цьому слід вказати на те, що організування згаданих

«спецгруп» не натрапляло на великі труднощі тому, що «змобілізовані»

учасники УПА не погоджувалися ані з метою, ані з методами діяльності,

до застосовування яких примушувала їх ОУН Бандери. Може саме

тому НКВД був спроможний створити 156 «спецгруп», може саме

тому Б.Козак («Смок») спричинився до смерті тисячі бійців УПА і

889 членів ОУН? Цікавим було б психологічне дослідження діяльності

того ж «Смока» за час його активності в «СБ» і в «спецгрупі».

Далі, Ви пишете про сталінський набір про злочини бандерівців,

я ж кажу, що більш доказового матеріалу про злочини ОУН-УПА-СБ,

який залишив історикам Тарас Бульба-Боровець (побіч того також

документи авторства структур ОУН-УПА-СБ), не треба, щоб встановити