Читаем Без права на реабилитацию. Часть 2 полностью

поступуванням, яке зводиться до варварського мордування безборонних

жінок і дітей національних меншин, палення та грабування їх майна,

чим стягаєте вічну ганьбу на цілий український народ (...) шомполування

й розстрілювання українських селян та палення й грабування їх

майна зробилося вашим щоденним заняттям (...) сьогодні ніхто не

хоче з українцями говорити. Цілий культурний світ через вас трактує


167

українців не як людей, що шляхом революції борються за свою

державу, а як звироднілих варварів і звичайних бандитів (...) так звана

«Безпека» на право і наліво шомполує та катує людей.

Пресовий орган Т.Бульби-Боровця Оборона України, отже неначе

сам Т.Бульба-Боровець, у номері за серпень 1943 року (ДАРО, ф. Р-30,

оп. 2, спр. 15, ар. 6, 7) пише: Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці

з висолопленими язиками перли за німецьким фронтом і проголошували

«бандерівську самостійну» (...) Що це коштувало Україні? В першу

чергу життя півтора мільйона полонених українців, що на заклик

бандерівців пішли в німецькі руки і яких німота виморила по таборах.

Хто поверне їх українському народові? Бандера, Максим, Ришард Ярий,

чи може інший провід? (...) Що спільного з українською революцією

мають всі бандерівські безправ’я, побої, грабежі, мордування та

вбивства, яких ми є щоденними свідками. Чи існувала коли на Україні

така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від

найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як «путярами» та

«сокирниками» (...) мордувала гірше від гестапо або НКВД? (...) А

скільки жертв народу, закутування, або ганебне замучення отих голів

сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців,

безпартійних свідомих і чесних українців, які загинули тільки тому,

що були інших переконань і засуджували злочинну бандерівську

роботу (...) Дика і чужа для нас бандерівщина.

Наведені вище слова писані не «москалями», не українськими

комуністами, ані прихильником поляків, їх писав українець, ворог

більшовизму, прихильник принципів УНР. Тут процитовані тільки малі

фрагменти листів (ширше я їх процитовую у статті Рік 1943: ОУН

Бандери на Волині), але й на їх підставі можна стверджувати, що Ви

глибоко помиляєтесь, коли слово «злочини УПА» пишете в лапках,

коли з тактичних міркувань намагаєтесь відокремити УПА від ОУН.

А була ж ще «Служба безпеки» ОУН, була «Польова жандармерія»,

які до підозрілих, з наказом ОУН Бандери публічно застосовували

тортури, домагалися зізнань, підвішуючи над вогнищем. Архівн,

авторства «Служби безпеки» документи, показують, що в «слідстві» в

підозрілого, підвішеного над вогнищем, згоріли ноги по коліна, а той

і так не зізнався у провині. При нагоді скажу, що цитовані вище листи

Тараса Бульби-Боровця не поміщені у багатотомному виданні Літопис

УПА, хоч вони безпосередньо торкаються цього формування.

Професоре, замість того, щоб давати наукові докази на тему суті

і методів діяльності ОУН-УПА-СБ, Ви, щоб відвернути увагу від


168

злочинів ОУН-УПА-СБ, взялися звинувачувати органи радянської

влади у злочинах. Щоб не підозрювати мене у прихильності до цієї

влади, скажу, що мого батька, Варфоломія Левковича Поліщука (як і

понад три тисячі інших, арештованих в Західній Україні після вересня

1939 року, не враховуючи інших понад 20.000 польських громадян), у

квітні 1940 року НКВД розстріляло без суду, на підставі резолюції

Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року; мене ж з матір’ю і

двома сестрами в той же час депортували (в адміністративному

порядку) до Північного Казахстану. Не зважаючи на це і в жодному

разі не виправдовуючи радянські структури у скоєних ними злочинах,

скажу, що «спецгрупи», про які Ви пишете, мали за завдання

поборювати ОУН-УПА, і це вони робили, а що в ході здійснюваних

ними операцій мали місце зловживання (тими ж колишніми упістами),

то це окрема проблема. Тому що окремою проблемою є, навіть

бандерівські, докази злочинних масових убивств українських селян,

вчинених боі’вками «СБ ОУН» під ширмою радянської партизанки.

Крім цього, Ви, Професоре, повинні б знати, що військовий радянський

прокурор офіційно вказав на ряд злочинів, вчинених «спецгрупами» і

що їх члени, котрі їх допустилися, були притягнені до карної від-

повідальності. Є також документи, які показують, що організування

«спецгруп» було в очах деяких радянських діячів помилкою радянської

влади. При цьому слід вказати на те, що організування згаданих

«спецгруп» не натрапляло на великі труднощі тому, що «змобілізовані»

учасники УПА не погоджувалися ані з метою, ані з методами діяльності,

до застосовування яких примушувала їх ОУН Бандери. Може саме

тому НКВД був спроможний створити 156 «спецгруп», може саме

тому Б.Козак («Смок») спричинився до смерті тисячі бійців УПА і

889 членів ОУН? Цікавим було б психологічне дослідження діяльності

того ж «Смока» за час його активності в «СБ» і в «спецгрупі».

Далі, Ви пишете про сталінський набір про злочини бандерівців,

я ж кажу, що більш доказового матеріалу про злочини ОУН-УПА-СБ,

який залишив історикам Тарас Бульба-Боровець (побіч того також

документи авторства структур ОУН-УПА-СБ), не треба, щоб встановити

Перейти на страницу:

Похожие книги

14-я танковая дивизия. 1940-1945
14-я танковая дивизия. 1940-1945

История 14-й танковой дивизии вермахта написана ее ветераном Рольфом Грамсом, бывшим командиром 64-го мотоциклетного батальона, входившего в состав дивизии.14-я танковая дивизия была сформирована в Дрездене 15 августа 1940 г. Боевое крещение получила во время похода в Югославию в апреле 1941 г. Затем она была переброшена в Польшу и участвовала во вторжении в Советский Союз. Дивизия с боями прошла от Буга до Дона, завершив кампанию 1941 г. на рубежах знаменитого Миус-фронта. В 1942 г. 14-я танковая дивизия приняла активное участие в летнем наступлении вермахта на южном участке Восточного фронта и в Сталинградской битве. В составе 51-го армейского корпуса 6-й армии она вела ожесточенные бои в Сталинграде, попала в окружение и в январе 1943 г. прекратила свое существование вместе со всеми войсками фельдмаршала Паулюса. Командир 14-й танковой дивизии генерал-майор Латтман и большинство его подчиненных попали в плен.Летом 1943 г. во Франции дивизия была сформирована вторично. В нее были включены и те подразделения «старой» 14-й танковой дивизии, которые сумели избежать гибели в Сталинградском котле. Соединение вскоре снова перебросили на Украину, где оно вело бои в районе Кривого Рога, Кировограда и Черкасс. Неся тяжелые потери, дивизия отступила в Молдавию, а затем в Румынию. Последовательно вырвавшись из нескольких советских котлов, летом 1944 г. дивизия была переброшена в Курляндию на помощь группе армий «Север». Она приняла самое активное участие во всех шести Курляндских сражениях, получив заслуженное прозвище «Курляндская пожарная команда». Весной 1945 г. некоторые подразделения дивизии были эвакуированы морем в Германию, но главные ее силы попали в советский плен. На этом закончилась история одной из наиболее боеспособных танковых дивизий вермахта.Книга основана на широком документальном материале и воспоминаниях бывших сослуживцев автора.

Рольф Грамс

Биографии и Мемуары / Военная история / Образование и наука / Документальное
50 знаменитых царственных династий
50 знаменитых царственных династий

«Монархия — это тихий океан, а демократия — бурное море…» Так представлял монархическую форму правления французский писатель XVIII века Жозеф Саньяль-Дюбе.Так ли это? Всегда ли монархия может служить для народа гарантией мира, покоя, благополучия и политической стабильности? Ответ на этот вопрос читатель сможет найти на страницах этой книги, которая рассказывает о самых знаменитых в мире династиях, правивших в разные эпохи: от древнейших египетских династий и династий Вавилона, средневековых династий Меровингов, Чингизидов, Сумэраги, Каролингов, Рюриковичей, Плантагенетов до сравнительно молодых — Бонапартов и Бернадотов. Представлены здесь также и ныне правящие династии Великобритании, Испании, Бельгии, Швеции и др.Помимо общей характеристики каждой династии, авторы старались более подробно остановиться на жизни и деятельности наиболее выдающихся ее представителей.

Валентина Марковна Скляренко , Мария Александровна Панкова , Наталья Игоревна Вологжина , Яна Александровна Батий

Биографии и Мемуары / История / Политика / Образование и наука / Документальное