Без права на реабилитацию. Часть 2

б) знаючи історичну правду про злочинну суть ОУН-УПА Ви (це

ймовірніше) свідомо стали на захист цього формування не з позицій

людини науки, а з позицій політичного прихильника збройної структури,

яку в українському народі називають “бандерівцями”.

Щоб не ускладнювати проблеми, иідінчуіч до тверджень зі статті

в такому порядку, як вони викладені Вами.

Вже на самому початку Ви, всупереч фактам, пишете, що раніше

у хорі недругів Української повстанської армії звучав тільки голос

українських комуністів. Самі слова: хор недругів, засвідчують, що їх

161

не пише людина науки, а радше пропагандист, бо ж це лексике

пропагандиста, а не історика. Це ж неправда, що тільки українські

комуністи виступали (і надалі виступають) проти ОУН-УПА, тому й

треба запитати: чи українські соціалісти, соціал-демократи, українські

демократи в Україні і поза нею мають іншу, ніж в українських

комуністів, думку про це формування? Зверну увагу, що ОУН Бандери

від лютого 1940 року узурпувала собі право репрезентувати весь

український народ, і Ви, виявляється, йдете по цій же лінії, хоч

ідеологія, політичні програми й діяльність ОУН чужі українському

народові, чужі його природі, доказом чого є наслідки виборів до

Верховної Ради України.

Далі Ви кажете, що до українських комуністів приєдналися російські

політичні діячі, і що працівникам МЗС України довелось нагадати 16

липня ц.р. своїм колегам про неприпустимість втручання у внутрішні

справи України. Виявляється, що й МЗС України стоїть на позиціях,

за якими діяльність ОУН-УПА – це внутрішня справа України. Чи

справді воно так? Чи МЗС України не помиляється в цьому? Чи ж

МЗС України не відомо, що від рук ОУН-УПА-СБ мученицькою смертю

загинуло щонайменше 120.000 польського населення і тому діяльність

ОУН-УПА (і СБ) не може бути байдужою для Польської держави?

Саме тому міністр закордонних справ Польщі 24-го вересня ц.р.

заявив, що «УПА для всіх поляків була злочинною організацією» і що

реабілітація учасників ОУН-УПА була б прийнята в Польщі як «глибоко

несправедлива». Саме злочинна діяльність ОУН-УПА-СБ по відношенню

до польського цивільного населення і брак засудження цього формування

державною владою України й досі стоїть на перешкоді дружньому

співжиттю польського й українського суспільств. Від рук названого

формування мученицькою смертю гинули мирні росіяни, чехи, про

українське цивільне населення в цьому місці не згадуючи. Чи ж може

МЗС Російської Федерації бути байдужим на намагання визнати «бійців

УПА» воюючою стороною, коли структури ОУН Бандери виловлювали

колишніх радянських солдатів (котрі переховувалися у волинських

селян) і розстрілювали їх або душили путами, а трупи вкидали в

колодязі? Ні, справа ОУН-УПА, це не «внутрішня справа України»,

це біль України й суміжних країн, але передовсім України, якого можна

позбутися тільки шляхом розкриття історичної правди про це форму-

вання. Це ж бо проблема, яка стоїть на перешкоді скласти дружні

відносини між українським і польським народами (не між державними

структурами, бо це інша річ, а між народами). Тарас Бульба-Боровець

162

писав у «Відкритому листі до проводу ОУН Бандери» (Оборона України»,

10 серпня 1943 р.) таке: Чи правдивий революціонер-державник може

підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від

вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель?

Йшлося про партію ОУН Бандери. То що ж – держави, яких громадянами

були вирізуванні боївками ОУН Бандери «національні меншості», не

можуть противитись визнанню ОУН-УПА? Пригадаю, що національні

меншості захищаються міжнародним правом. При цьому зразу ж, з

позиції українця, скажу: чи світлу мету – побудову української держави,

можна здійснювати методами народовбивства – «вирізуванням націо-

нальних меншин» і, додам, терором у відношенні до українців?

Ви учасників УПА називаєте бійцями УПА, маючи на думці УПА

як армію. А чи справді УПА була армією? Хто, крім держави, може

творити армію? То, може, Ви вважаєте, що ОУН Бандери 30 червня

1941 року справді прокламувала українську державу? Якщо так, то

розмова з Вами взагалі недоречна. УПА не була ні армією, ні

повстанським рухом, ні партизанкою. Про «армію» я вже сказав, що її

творити може тільки держава, а не якась партія, натомість щодо

«повстанського руху», то в його склад входять виключно добровольці,

тоді коли в УПА вже в травні 1943 року понад 50% були терором,

отже злочинним шляхом, «мобілізовані» українські селяни. Те саме

відноситься до «партизанки» – її учасниками можуть бути послані в

партизанку державою солдати, або ж добровольці, а щодо УПА, слід

повторити, то в її складі були терором «мобілізовані», отже не послані

державою і не добровольці.

Якщо учасники УПА не були ані бійцями (солдатами), ані

партизанами, ані учасниками повстанського руху, то не можна про них

говорити, як про «ветеранів». Не випадково ж Міжнародна Асоціація

Ветеранів ІІ-ї світової війни не прийняла до свого гурту УПА, хоч

ОУН Бандери багаторазово й наполегливо домагалася цього.

У цьому контексті слід поставити запитання: то чим же була УПА?

За визначенням того ж Тараса Бульби-Боровця, збройні відділи ОУН