Безлюдні острови 10-11

"Коли того фатального ранку він отримав звістку про віроломний напад Німеччини на Польщу, він одразу відчув кров кавалеристів і попросив дозволу повернутися до армії для виконання будь-яких завдань в будь-якому чині. Проте йому було наказано залишатися на складній і відповідальній посаді. З того дня смуток майже не сходив з очей Вєняви. Замкнутий і зосереджений, він часто дивився в простір або кидав занепокоєний погляд на карту Польщі, з якої, як солдат, напевно, міг прочитати більше за інших навколо. Проте він нікого не знеохочував, навпаки, своєю сильною індивідуальністю нав’язував усім віру, таку необхідну у важкій праці. Кожен день того вересня був, безсумнівно, краплею розплавленого свинцю, що текла в його серце. Люди, які знали його ближче, бачили відчай у його очах. У ці важкі часи він не мав жодних амбіцій, крім служіння Польщі. Сотні й сотні людей навіть не усвідомлюють, як багато для них тоді зробив Вєнява".

Він одразу перетворився з посла Польщі на посла всіх поляків, організувавши канали перекидання солдатів до Франції "через" Італійський півострів (Вєнява переконав італійців, що це "цивільна" операція перекидання польських робітників). Він також почав надсилати посилки в'язням в таборах військовополонених. Я маю письмові довідки з табору II-E Neubrandenburg, що "посилки Вєняви" все ще надходять, хоча римське посольство не існує вже півтора року, а сам Вєнява півроку як не живий. Мабуть, він заплатив якійсь фірмі і довго забезпечував відправлення[12].

23 вересня 1939 р. президент Мосцицький, інтернований у Румунії, заднім числом від 17 вересня (щоб у документі місцем його народження було польське місто Кута) підписав указ, в якому - на підставі статті 24 Конституції 1935 року – призначив Вєняву своїм наступником, а отже практично главою держави! Прихильники Сікорського, які ненавиділи людей Пілсудського і все ще були в опозиції, негайно сповістили прихильний до них французький уряд, і останній рішуче протестував проти призначення, що було брутальним втручанням у рішення суверенної польської влади, і яке дало французам найгірше свідчення. Мені відомий зміст телеграми французького прем’єр-міністра Деладьє до французького посла в Лондоні Корбіна від 29 вересня 1939 р. У цій телеграмі, окрім політичної інформації ("Генерал Сікорський дуже категорично підкреслив, що не міг би співпрацювати з Вєнявою"), є ціла торба ганебних наклепів. Тут також є навіть теза про те, що Вєнява завоював довіру Пілсудського через те, що він "забавляв його різними фарсами" (!), навіть є твердження про те, що він не має "кредиту довіри у своїх співвітчизників" і що "під виглядом багатогранної культури він зраджує як духовну, так і моральну розбещеність", є також мерзенна маленька брехня, як-от той факт, що "він був на смерть п’яний, коли сідав на суд-експрес у Мілані, щоб їхати до Парижу", і, нарешті, є відлуння деяких старих образ, причиною яких, безперечно, були інтелект Вєняви та його невразливість для французькі політичні штучки: "Незважаючи на виявлену сердечність, яка могла б обманути деяких французів, генерал Вєнява завжди був ворожий до нас. Його ставлення до нас виявилося під час війни 1920 року, що також не залишилося поза увагою генерала Вейганда. Він належить до того клану прихильників Пілсудського, на який ми постійно мусили б нарікати".