Читаем Безлюдні острови 4-5 полностью

Коли ж черга доходила до нього, він блаженно посміхався, а наступний від щирого серця бажав йому всі хвороби, які тільки є в Тегерані. Лише господар цього бенкету нічого не говорив, мовчки тішачись розмовами своїх гостей, і, примкнувши очі, сплітав жирні пальці на пузі, не без того, однак, щоб не бачити, а чи не вкраде хтось з приятелів килимка чи філіжанки, потягнутої по краю золотом. Якщо так бенкетують найбідніші - подумав Фатх-Алі – і якщо так виступають (бо кожна з тих мляскаючих пик була гидка, але ж влосся на кожній такій пиці були рівненько укладене і підстрижене, що в ньому не було помітно надміру вошей), тоді мій народ мусить бути щасливим.

Але ж відразу стривожився, що дуже поспішно зробив такий висновок, бо з близького будинку знову почув чоловічий плач. Там шах зі слугою застали людину з головою, подібною до надгнилого кавуна, яка несла на собі бороду, дещо подібну на хвіст старого шакала, який весь обліз і покрився паршою. На бридкому обличчі цієї людини стирчали закислі, ніби затхлий пілав, очі, нечисті і шахрайські, а з очей тих лилися струмені сльоз. На питання, чому плаче, цей чоловік відповів, що жінка, яку він тільки-тільки пошлюбив, і з грудьми мов шкіряні бурдюки з вином, протягом трьох тижнів казала, що не знає красивішого чоловіка, і присягала, що буде кохати його вічно, зараз втекла з гончарем. Чоооомуууу?!

- Жінка входить до озера не тому, що бажає купелі, але тому, але тому, що дві інші перед тим туди ж влізли; бо не тому задоволена вона, коли інша за всіх, але ж тоді, коли подібна до інших, - пояснив йому шах і попрощався, бажаючи заспокоєння, а краще за все – смерті, бо вона забиває найбільше страждання.

Після цього Фатх-Алі побажав відвідати людей підлого ремесла, шевців, або теж таких, хто складає вірші, бо ці багато знають, і їм є багато чого сказати. Став він тоді у світлистому колі лампи, що горіла в кімнаті поета, більш славного від якого не було не тільки в Тегерані, але й в усіх землях, населених вірними, і побачив чоловіка, ще не старого, але більш лисого ніж той мудрець, якого відвідали перед тим. Ніякий панцир з дамаської сталі не блищить так, і ні один вчений писар, хоча б і був найсильніший в руці, не здолає так чудово відполірувати ослячої шкіри, на якій, ніби квітки, розквітнуть чудесні слова – як доля вигладила череп цього рифмописа.

- Дивну голову дав тобі Аллах, що робить дивні речі, - сказав повелитель і спитав хазяїна: - Чи щасливий ти?

- О, так, оскільки спіткав людину, який, йдучи поволі, поглядав на пальми, бо троє його дітей померло від виснаження, а плакав, бо не було в нього грошей на шовковий шнур. І я йому пожертвував такий, бо ніщо не робить мусульманина щасливішим ніж те, що він може допомогти ближньому, - скромно усміхаючись, відповів йому поет. – Я напишу про це поему.

Дуже зраділо серце шаха, бачачи, що навіть поети його державі зазнають радості.

В будинку шевців, куди завів свого пан вірний Назім, застали вони дискусію, наповнену пристрастних і смердючих зізнань:

- А щоб тобі свербіж ніколи тобі спати не дав! – промовив один швець.

- Щоб в тебе м'ясо відпало від кісток! – зичив першому другий.

Почувши це, перший закрутив білками очей і, здавалося, що він ошалів. Дихав тяжко, ніби вступив у нього самум що несеться поривами крізь пустелю, коли надходить буря, після чого, схопивши дещо повітря, почервонів і сказав крізь сльози:

- Навіть мій сліпий батько є дуже вже розсудливий, щоб дивитися на такого злодія фініків, як ти!

- Якщо такий він розторопний, тоді в нього може око витекти, якщо я до нього наближусь.

Той зірвався з місця, але ж, якби забракло в нього сил, заточився і сівши на п'яти, видавив з себе лише чотири слова:

- Щур ти смердячий, кенсім!

Другий, потерпівши на честь, закричав жахливо, ніби проковтнув палюче вугілля, і почав проклинати першого, але не прямо, як то в звичці ординарної людини, але, оминаючи його особу, прокляв спочатку доброчесність його матері і матері його матері, потім пам'ять батьків до сьомого коліна, потім, застосовуючи гучних слів, зичив обвислих грудей його сестрам і чорної віспи його братам; дядькам зі сторони батька і матері, рівно і подальшим родичам і знайомим, щоб вони поламали руки та ноги, щоб в них випали всі зуби, і щоб вони перетворилися на свиней. Але він не встиг перебити всієї родини першого, бо той, прийнявши по мірі слухання вигляд людини, якому Аллах помішав пальцями розум, подумав собі: а мені здається, що ця сволота бажає мені поганого, і схопив того за рідку бороду. Другий зробив теж саме, тільки більш жадібно, і вони почали валятися по землі, вириваючи собі волосся, досить справедливо і майже порівну, штовхали лобами в животи, виламували руки зі ставів, кусали спорохнілими зубами, при цьому виючи так, якби це не лампа висіла біля стелі, але місяць, прив'язаний до заржавілого гака.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Помпеи и Геркуланум
Помпеи и Геркуланум

Трагической участи Помпей и Геркуланума посвящено немало литературных произведений. Трудно представить себе человека, не почерпнувшего хотя бы кратких сведений о древних италийских городах, погибших во время извержения Везувия летом 79 года. Катастрофа разделила их историю на два этапа, последний из которых, в частности раскопки и создание музея под открытым небом, представлен почти во всех уже известных изданиях. Данная книга также познакомит читателя с разрушенными городами, но уделив гораздо большее внимание живым. Картины из жизни Помпей и Геркуланума воссозданы на основе исторических сочинений Плиния Старшего, Плиния Младшего, Цицерона, Тита Ливия, Тацита, Страбона, стихотворной классики, Марциала, Ювенала, Овидия, великолепной сатиры Петрония. Ссылки на работы русских исследователей В. Классовского и А. Левшина, побывавших в Южной Италии в начале XIX века, проиллюстрированы их планами и рисунками.

Елена Николаевна Грицак

Искусство и Дизайн / Скульптура и архитектура / История / Прочее / Техника / Архитектура
Ярославль Тутаев
Ярославль Тутаев

В драгоценном ожерелье древнерусских городов, опоясавших Москву, Ярославль сияет особенно ярким, немеркнущим светом. Неповторимый облик этого города во многом определяют дошедшие до наших дней прекрасные памятники прошлого.Сегодня улицы, площади и набережные Ярославля — это своеобразный музей, «экспонаты» которого — великолепные архитектурные сооружения — поставлены планировкой XVIII в. в необычайно выигрышное положение. Они оживляют прекрасные видовые перспективы берегов Волги и поймы Которосли, создавая непрерывную цепь зрительно связанных между собой ансамблей. Даже беглое знакомство с городскими достопримечательностями оставляет неизгладимое впечатление. Под темными сводами крепостных ворот, у стен изукрашенных храмов теряется чувство времени; явственно ощущается дыхание древней, но вечно живой 950-летней истории Ярославля.В 50 км выше Ярославля берега Волги резко меняют свои очертания. До этого чуть всхолмленные и пологие; они поднимаются почти на сорокаметровую высоту. Здесь вдоль обоих прибрежных скатов привольно раскинулся город Тутаев, в прошлом Романов-Борисоглебск. Его неповторимый облик неотделим от необъятных волжских просторов. Это один из самых поэтичных и запоминающихся заповедных уголков среднерусского пейзажа. Многочисленные памятники зодчества этого небольшого древнерусского города вписали одну из самых ярких страниц в историю ярославского искусства XVII в.

Борис Васильевич Гнедовский , Элла Дмитриевна Добровольская

Приключения / Искусство и Дизайн / История / Путешествия и география / Прочее / Путеводители, карты, атласы