Безлюдні острови 4-5

У них зайняло небагато часу, щоб дістатися до нори, зручно викопаної поряд зі звалищем нечистот. В ній, поряд з масляним каганком чоловік, худий, як танцюючий дервіш, при чому легко можна було дізнатися, що він заправлений у мисленні не тільки про земні речі, марні та паршиві, не гідних того, щоб їм присвічувати навіть малу хвильку розуму. Це був знаменитий вчений, і було йому більше років, нвж можна вилічити, лише один раз набравши повітря до рота, а череп його був очищений від волосся настільки старанно, як сарана очищає дерево від листя, або ж скарбник шаха бідняків з їхнього маєтку. Знав він, скільки на небі зірок, і коли буде лити дощ, а був настільки мудрим, що за оплату відучував людей від поїдання потрав, яких не можна вкрасти з прилавка.

- Скажи мені, чи є зараз погано? – спитав його шах, попередньо представившись подорожнім, що шукає правди.

- Дуже погано, - відповів мудрець.

- А в чому це є поганим?

- Погано тоді, коли людина вмирає від горя, як вмер вчора мій сусід.

- І в чому було горе того нещасного?

- Він не міг дотумкати, чому одна жінка, у відношенні до якої він був поганий і бив її, цілувала йому ноги від любові, а та, до якої був добрим, вмираючи сказала, що могла б ще пожити, але вмирає йому на злість.

- А ти знаєш, чому?

- Не знаю, власне над цим роздумую.

- А іншого зла не бачиш, старче?

- А чи бачив ти більше зло, ніж те, коли одна людина не розуміє іншої?

- Ти розумний, - сказав Фатх-Алі, дуже радуючись.

- Якби я не був мудрецем, тоді, і справді, хотів би бути шахом.

- Ким же ти хотів бути, якби вже був би шахом?

- Бажав би знову бути розумною людиною, - пояснив йому старець, а монарх навіть не спробував розгризти цю мудрість і вийшов на вулицю.

І зробили вони лише кілька кроків, і почувся великий плач з-за стіни, що оточувала охайний будинок. Шах увійшов туди за порадою Назіма і застав чоловіка в сльозах.

- Чому плачеш, приятелю? – запитав він в знак привітання і, не чекаючи відповіді, промовив речення настільки глибоке, нібито взяте з самого Корану: - Чоловік не повинен плакати, хіба що в нього є для цього причина!

Здригнувся той чоловік, бо ця мудрість потрясла ним наче смерть, або як священна епілепсія, що заставляє тремтіти тіло пілігрима, підняв на прибулого очі в сльозах і промовив тихо і дуже-дуже смутно:

- Пережив я величезну кривду і багато втратив з приводу поганих людей, ось чому і ллю сльози.

- Скажи, хто тебе скривдив, і коли це сталося?

- Позавчора, мій пане. Я, власне, хотів вже їхати з товаром на базар до Ісфахану, але боявся, що в момент мого від'їзду красуня Фатіма, дочка цирульника, яка вже на шостому місяці вагітності від мене, підніме крик на весь Тегеран, що не було б мені приємно. Бо дівиця ця голосити вміє так, що дромадери лякаються. Покликав тоді я її до себе і запропонував двічі по сто цехінів, сім кіз і чотири верблюди, що та з вдячністю прийняла, зате я дізнався, що поступив дуже нерозторопно, бо вона на прощання повідомила мені, що мій дарунок дуже її здивував, бо вона була впевнена, що це не я, а один погонщик мулів є батьком її дитини, або ж кравець візира, деяка підозра є в неї відносно трьох носильників з кінського базару. Про мене ж вона ніколи і не думала. Ось як втратив я значний добуток, про що не можу не жаліти! – скінчив нещасний купець і знову залився слізьми.

Фатх-Алі оздобив свої губи лагідною посмішкою і, кілька разів погладивши власну бороду, тихенько відійшов, залишаючи того торгівця один на один з його горем

Знову увійшли вони з Назімом в яри вулиць, з яких зараз виповз сморід і, не пошанувавши шляхетних ніздрів шаха, почав в них жорстоко свербіти. Шах зі слугою змішалися з барвним натовпом, який після гарячого дня виповз з домів, подихати свіжим повітрям. Вони ставали то тут, то там, з цікавістю дивлячись на все довкола, а в кінці монарх наказав Назімові запровадити його туди, де живуть бідняки.

І слуга повів його до таких жебраків, що з біди мусили вони хапатися крадіжок, і робили це з належною вправою, бо немає нічого гіршого за те, коли хтось справу свою робить погано і ліниво (тому то мудра людина слушно повертається спиною до злодія, хто дозволив себе схопити, хоча, може і тому, що не бажає злодій злодієві в очі подивитися). Ці люди як раз споживали суту вечерю з барана, насиченого багатьма пряними приправами. Кожен з них брав рукою пахучий шматок смаженого м'яса, прикривав від насолоди очі, а вуста відкривав широко, ніби переддвер'я раю, і запихав в них, скільки вдавалося, у власному захваті не чуючи, що ті, що сусід, який чекає у черзі, завзято молиться собі під ніс:

- І як у нього рука не знепритомніє, скільки хапає цей злодій і правнук злодія! А щоб ти вдавився!