Безлюдні острови 4-5

Він довго дивився на мене очима, повними страху, і прошепотів:

- Сахіб[2], ти говориш як пророк…

Тим часом Брандо продовжував говорити, нібито це робив я:

- Ви знаєте іншого жорстокого чоловіка, який відпускав на волю змовників, які намагалися його вбити?

Йому відповіло тихе дзижчання з-під жилета. Він поліз за ремінь, дістав рацію й поправив антену. Якусь мить він прислухався до слів із гучномовця, а потім хрипко прошепотів у мікрофон:

- Виродки!… Fili della putana!… Бене! Знищити Дона Ансельма, його братів, його двоюрідних братів, його тіток, його бабусю, горил, із завтрашнього дня я не хочу чути про живого члена цієї родини!… Si, si, hai capito bene! E Dio te benediga, Луїджі, зроби це добре...

До нього підбіг асистент Бунюеля (маестро з самого ранку десь тинявся, мабуть, шукав Жозефіну), з вереском:

- Марлон, йосик драний, ти з глузду з'їхав?! Проклятий ідіот, це репліка з "Хрещеного батька", а ти тут Наполеона граєш!

- Добре! – заспокоїв його Брандо, відкладаючи рацію. - Ось, я готовий.

Хор голосним фальцетом закукурікав:

- Твоооїїїї руууууки в кроооовіііі!...

- Fuck off! - Байрон гикнув зі свого місця і жбурнув порожню пляшку в головуючого. – Трохи пошани, уроди стары, цим рукам

"Що колись упокорили їхню пиху,

Що відігнали сон у тих, хто сидить на престолі;

Нехай засяє честь рукам могутнім цим!".

- За двері! – наказав Петро.

Коли його тягли, лорд Байрон кусався, плювався, пинав ногами й ревів:

"І пануватимуть за ним вовки,

А люди будуть шиї гнути перед престолами?!...".

Брандо витер піт з чола.

- Shit! You’re all crazy! Я не лиходій. Чинити зло є чужим моїй натурі, я ніколи не робив нічого такого, за що мені було б соромно. У всякому разі, нащо? — я занадто фаталістична. Шкода, що поранених росіян з Бородінського поля, яких я наказав рятувати разом із французами і які чули, як я кричав моїм протестуючим офіцерам: "Після бою ворогів немає, одні люди"!

Пушкін підтвердив це свідчення і вступив у полеміку з головуючим, закидуючи його образами. Перш ніж його виштовхнули за двері, він встиг пишномовно заявити:

"Нехай буде позначений ганьбою той, хто посміє образити його тінь, позбавлену корони! Слава йому! З глибини рабства він заповідав світові вічну волю!".

Не встигли двері зачинитися за ним, як Бунюель вибіг крізь них і напав на святого Петра:

- Якого біса ти робиш! Ви прибрали весь інтернаціонал поетів!…

- Вони ображали трибунал! – рішуче сказав Петро.

- Про що ти, в біса, кажеш, цього не було в сценарії!

- За яким сценарієм? Це ж суд, а не кіно! Вон з ним!

Ангели викинули директора за двері. Марлон схопився зі стільця, нічого не розуміючи, і на всяк випадок пробурмотів у рацію:

- Луїджі, пришли мені хлопців із машинками, бо все це перестає мені подобатися!

Мені теж перестало подобатися. Виявилося, що в ангелів та святих були переодягнені функціонери Священної інквізиції, яку відновив Священний Альянс. Був великий балаган, і фільм не був закінчений.

Я впевнений, що вони подають мені миш’як, який мене вб’є. Але я не відмовляюся приймати їжу та ліки – негідники під виглядом санітарів тільки й чекають наказу лікаря, щоб мене змусити. Лікар стверджує, що я марив відтоді, як прочитав книгу шведа Форсхуфвуда про своє отруєння, і досі намагається вибити в мене інформацію про те, хто контрабандою проніс її для мене в лікарню. Але я знаю, що Форсхуфвуд не помиляється — це помиляються ті історики, які кажуть, що мене вбивав клімат Святої Єлени.

По суті своєї, він є підлим. Цей острів, колись здоровий, став кошмаром лише тоді, коли піддався клімату. Ще в 1803 році звіт, підготовлений учасником експедиції Бодена для міністра внутрішніх справ і опублікований урядовою газетою "Монітор", давав таку картину:

"Громадянин міністр, пишу з острова св. Єлени. Уявіть собі сад, створений глибоко в скелі, на якій час накопичив шар найродючішої землі, увінчаний вічною зеленню (...) Чисте повітря, безтурботне небо, здоров’я на обличчях мешканців".