Безлюдні острови 4-5

Він передбачив це ясновидця оком".

Це пророцтво походить із величезної землі людського розуму, що розкинулася між архіпелагом неоковирності та мисом геніальності, і підтримується розрахунком ймовірності – чим більша мудрість і гострота бачення майбутнього провісника, тим більше разів він вірно напророчить.

У ХІХ столітті цього ще не розуміли, тому Блой писав: "Наполеона пояснити не можна, тому що він самий незрозумілий з людей", а Лермонтов: "Бонапарт був іноземцем на нашому світі, і все в ньому було таємницею". Дехто, на чолі з Мережковським, Карлайлем і Хоне-Вронським, шукав відповідей, порівнюючи мене з Христом, що продовжується й донині (див. Ентоні Берджесс), що є спокусливо легким (Він також "знав" свою долю; Він також умів "зачаровувати" людей і "пророкувати". Він також захищав бідних і слабких проти сильних; Він також хотів реформувати світ; Його також зрадили і покинули його близькі; Він також мав мученицьку смерть на скелі) і що є абсурдом. "Якби Ісус був людиною такого рівня, як я, він би зробив те ж саме, що й я, захопив би владу в Єрусалимі та захопив царство". Але Ісус довів, що не обов’язково бути імператором, щоб правити світом. Це може лише Бог.

Єдиним божественним атрибутом мого життя була самотність. "Я завжди був самотнім серед людей. Завжди був по один бік, тоді як увесь світ був по інший". Згадуючи це, я схожий на доктора Фауста — шукаю свою молодість, коли я займався самотністю як поезією, і коли ще не знав, що таке усамітнення.

Перший безлюдний острів я знайшов в Аяччо, за будинком, у дерев'яному сараї. Я замикався там на цілі дні і проводив час зі своєю першою коханкою, математикою.

У першій школі, у Брієнн-ле-Шато, "жив окремо від друзів, і мене не любили. Щоб здобути людську любов, потрібен час, і навіть тоді у мене було темне відчуття, що час не можна втрачати. Я ховався в затишному, огородженому куточку шкільного саду і мріяв на самоті. Коли мої друзі намагалися мене вигнати відтуди, я захищався всіма силами". Одного разу я захистив цей безлюдний острів із сокирою!

Під час навчання в Парижі, коли мій сусід по кімнаті опинився в лікарні, я теж захворів, і мені дозволили залишитися в своїй кімнаті. Я запасся їжею, замкнув двері, зачинив віконниці, закрив вікна шторами і провів три дні в повній ізоляції, читаючи біля лампи, мовчачи і мріючи - мовчачи. "Ця темна паризька кімната, як і дерев’яна келія в Аяччо і садовий скит у Брієнні, була метафізичною огорожею, печерою, островом – священною стіною, що захищала його особистість" - підсумовує Мережковський. Вона була чимось більшим - Джерелом сили ("...ізоляція породжує силу"). Коли друг знайшов Ель Греко, що сидів серед білого дня в темній кімнаті із заштореними вікнами, і був здивований, художник пояснив, що денне світло гасить внутрішнє полум'я, яке палає в ньому...

"У гарнізоні Валансе я жив, як чернець, як спартанець, як ведмідь, у маленькій кімнатці, а книги були моїми єдиними друзями. У скількох найнеобхідніших речах я собі відмовляв заради цих друзів. Я не ходив в кафе і не спілкувалася, їв сухий хліб і сам чистив свій одяг. Коли я заощадив десять франків завдяки цим жертвам, я біг до книгарні".