Безлюдні острови, глава 8-1

Через два роки після смерті "кривавого барона" його польський супутник, відомий письменник Оссендовський, захопившись легендою Темуджина, передбачив настання якогось катаклізму: "Бачу юрти вождів, а над ними майорять старі прапори Чингісхан, вимпели калмицьких князів і бунчуки північних монголів, і полум'я згарищ, гуркіт і гуркіт гармат, блиск вогню, зойк завойовників".

Підкріплений кумисом (ферментованим кобилячим молоком, яке називають "білим пивом", що містить 14 відсотків алкоголю), який, як стверджують монголи, підвищує чоловічу силу, ти вирушаєш через висихаючі моря трави й досягаєш повної небезпек пустелі. Там на мандрівника чекає злий павук "аалдза", білий верблюд "кагаан теме", що пророчить страх і нещастя, і найгірший з усіх: "олгой хорхой" (черв’як, товста кишка)[5]. Темної ночі ти вслухуєшся в їхнє дихання, лежачи всередині "гера", обігрітого маленькою залізною піччю, яка посилає дим у небо Гобі. Зірки з однієї пустки відбиваються в іншій. Думки тупіють під опущеними повіками, і на самому краю сну чути той страшний звук відрубаних голів...

Десь у внутрішній частині Монголії є ці дивні, незвичайні місця, де нарахували майже тисячу безголових чоловічих статуй. Вчені не знають, хто їх відбив і навіщо - скільки всього вчені ще не знають! Загублені в безкраїх степах, покинуті, як безплідні скелі серед неосяжних хвиль, хлестані вітром, що ковзає по травах, — вони співають пісню про те, що вже минуло і не минуло, про минулі століття і загиблих героїв, про перемоги і трагедії, останні ночі підкорювачів і марнославства, про сходження на найвищі вершини...

"Бо вся земна слава не варта зусиль!

Як і Слава, ця мінлива і блудлива стерва.

Виганяй її зі своєї уяви якомога швидше,

Зрештою, вона просто повія, яка хоче, щоб її трахали!"[6].

Армія безголових людей, ніби ураган зірвав їм черепи і переніс їх на острів Пасхи. Чути лише звук мертвих м'ячів, що летять із ший в космічну яму, мов повітряні батискафи, як ці ганчір'яні кулі із заплющеними очима й вухами падають біля ніг жінок, як на картині Джорджоне, де Юдита тримає оголену, переможну ногу на голові Олоферна, що котиться по землі.

Джорджоне. Юдита (1504 Ханс Бальдунг Грін. Юдита з головою Олоферна (1525)