Читаем Безлюдні острови, розділ 8-3 полностью

Археологи ніколи не знайшли могилу Чингісхана; розрекламований китайцями на своїй території курган із нібито могилою Темуджіна містить ту саму правду, що й червоний катехізис Мао (за часів Мао китайська наука називала Чингіза "попередником гегемонізму"; тепер вона вважає його "героєм, який позитивно вплинув на історію Китаю"). Угорські та югославські археологи роками з однаковим успіхом шукали в басейні Тиси (з використанням найсучаснішого геофізичного обладнання) могилу Аттіли, якого гуни називали Батечком. Він і справді був батьком Чингіза чи його братом-близнюком, який передбачив життя Темуджіна за кілька сотень років. Ніби одна душа послідовно втілювалась у два тіла, позначені тим же зоряним гороскопом і одним знаком смерті. Ти мусиш лише довести це – на слово ніхто не повірить.

Італійський історик ХІХ-го століття Чезаре Канту стверджує, спираючись на дослідженнях лінгвістів, що Аттіла (від "atzel") означає: "залізо". Виходить, вони обидва мали однакове ім’я, хоча ідеального заліза не існує. Обидва поєднали племена однієї раси, щоб завоювати Землю. Вони обидва були залізними "Молотами Світу", і "після того, як вони пройшли, трава не росла". Обидва найкривавожерливіші варвари могли дозволити собі великий гуманітарний жест і обидва шанували чужих богів – Папа Лев I відвернув Аттілу однією розмовою. Обидва були поховані однаково; за словами римлян, гуни зробили все, щоб ніхто не знайшов могилу "Батечка". Його поховали разом зі скарбами в срібній труні, яку поклали в золоту труну, а останню в залізний саркофаг, а потім змінили русло Тиси, затопивши могилу водою, що забезпечило сплячому вічний спокій. Рабів-гробарів вирізали до останнього.

Аттіла помер у 453 р. у своєму таборі в Паннонії, залитий кров’ю – він не пережив рошлюбної ночі, задушений бургундською принцесою Ілдіко (Ільдегондою). Це знайшло відображення в давньоскандинавській пісні “Атлаквіда” (близько 900 р. у Норвегії) , що належить до зібрання "Едди". У цій сазі дружина Аттіли напуває його під час бенкету та вбиває своїми руками. Чингіз помер у своєму таборі в Сі Ся в 1227 році. Сума цифр кожної з цих дат смерті дає 12, магічне число (апостоли, місяці, години, дюйми, півтони, додекафонія, таблиці римського права, знаки Зодіаку, дванадцятичні шиїти, тобто імаміти, які визнають спадкову лінію дванадцяти безгрішних і непогрішимих імамів тощо). Монголи за часів Чингісхана використовували у своєму літочисленні дванадцятирічний тваринний цикл.



Валентин де Булонь, Юдита і Олоферн (1626),Йоганн Лісс, Юдита і Олоферн (1628),
Museo Nazionale, Ла Валетта, МальтаKunsthistorisches Museum, Відень
Франческо Ф'юріні, Юдита і Олоферн (1636),Джулія Лама, Юдита і Олоферн (1730),
Galleria Nazionale d'Arte Antica, РимGallerie dell'Accademia, Відень



Серед невисоких пагорбів раптом, як привид, з’являється вершник. Ти почув за собою хрускіт каміння. Обертаєшся. Хлопчик сидить на чорному коникові з білими бабками. У нього лиса голова і примружені повіки, які дивляться на твоє обличчя. Так мусив виглядати Темуджін, коли самотужки рятував коней, викрадених у його родини степовими злодіями, і коли вбивав свого брата, і в цьому наслідуючи "Батечка". Ти націлюєш на нього фотоапарат. Він чекає, поки ти натиснеш кнопку спуску затвора, потім проходить повз вас і повільно, кроком, прямує до високих гірських хребтів. За кілька десятків метрів він обертається, ніби запитує: чого ти стоїш? Йдеш за ним, а навколо царює тиша.

Гори велично величезні: Ніагари скель, що дражнять небо своїми вершинами. Краєвид давно втратив те, що можна було б назвати горизонтом, погляд падає на гранітні уламки, стежка звужується і піднімається вгору. Ти стаєш маленьким, ноги болять, а легені ритмічно скаржаться. З боку гігантського конуса виростає валун, що нагадує символ тотемного культу. Глибоко внизу — широкий яр, повний вигинів, як висохле русло. Це тут?.. Озираєшся: монгольський хлопчик зник, щез, стежка мертва й не дає інформації. Закричи, і луна відповість. Але не кричи, бо це буде караюча відповідь за осквернення цвинтарної тиші.


Серед невисоких пагорбів раптом, як привид, з’являється вершник. (...) У нього лиса голова і примружені повіки, які дивляться на твоє обличчя.


Проте далеко, зі степу, лунає звук. Спочатку тихий, як дзижчання комахи, він поволі посилюється, наростає і мчить у гірські хребти, щоб розтрощити вам барабанні перетинки. Той нелюдський голос з часів, коли Чингіз завоював тангутську державу Сі Ся.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Искусство цвета. Цветоведение: теория цветового пространства
Искусство цвета. Цветоведение: теория цветового пространства

Эта книга представляет собой переиздание труда крупнейшего немецкого ученого Вильгельма Фридриха Оствальда «Farbkunde»., изданное в Лейпциге в 1923 г. Оно было переведено на русский язык под названием «Цветоведение» и издано в издательстве «Промиздат» в 1926 г. «Цветоведение» является книгой, охватывающей предмет наиболее всесторонне: наряду с историко-критическим очерком развития учения о цветах, в нем изложены существенные теоретические точки зрения Оствальда, его учение о гармонических сочетаниях цветов, наряду с этим достаточно подробно описаны практически-прикладные методы измерения цветов, физико-химическая технология красящих веществ.В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

Вильгельм Фридрих Оствальд

Искусство и Дизайн / Прочее / Классическая литература