Читаем Безлюдны острови 2-3 полностью

ВАЛЬДЕМАР ЛИСЯК

БЕЗЛЮДНІ ОСТРОВИ

Видавництво: Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków, ©1987

Переклав: Марченко Володимир Борисович, 2024

ОСТРІВ 2

ЕПІДАВР (ГРЕЦІЯ)

ВІНСЕНТ ВАН ГОГ

ВУХО

Вінсент Ван Гог відрізав собі вухо. Поль Ґоґен був шокований.

– Вінсент, це справді огидно! - вигукнув він. — У майбутньому, ще довго після

твоєї смерті, люди будуть пам’ятати вас більше за те, що ти відрізав вухо, ніж

за красу та правду твого мистецтва.

Вінсент Ван Гог подивився на Поля Гогена з-під бинтів і посміхнувся.

– Не переймайся, — сказав він. — Мистецтво може подбати про себе. Що світ

подумає про мене після моєї смерті, мене зовсім не хвилює. Життя важливе.

Любов важлива. Так, чоловіче.

Наступного дня Поль Ґоґен розлучився зі своєю дружиною і вирушив на Таїті.

"Бідний Гоген, — зітхнув Вінсент Ван Гог. — Він зрозумів лише половину того, що

я сказав".

(Том Роббінс, "Призначення Місяця")

30 грудня 1888 року газета "Forum Republicain", що видавалася у французькому містечку Арль, опублікувала таке повідомлення:

"Минулої неділі, за півгодини до півночі, якийсь Вінсент Вангог, художник з Нідерландів, з'явився в публічному домі № 1, викликав якусь Рашель і вручив їй... власне вухо, сказавши: "Добре бережи його". Після чого він зник. Поліція, поінформована про інцидент, який міг статися лише з вини божевільного, наступного ранку зайшла до квартири вказаної особи та знайшла його в ліжку, майже без ознак життя. Нещасного негайно доправили до лікарні".

І ось вухо Вінсента — відрізане ним бритвою, загорнуте в папір для малювання та віддане повії Ґабі на ім’я Рейчел — злетіло. Рейчел знепритомніла, побачивши подарунок. Бордель-мама, мадам Вірджинія, передала "corpus delicti" поліції, яка передала його асистенту лікаря Феліксу Рею з місцевої лікарні. Реq хотів пришити художнику вухо, але було пізно: могла початися гангрена. Тож він закинув вухо в склянку зі спиртом і поставив склянку у своєму кабінеті. Про те, що було далі, можна дізнатися зі статті "Вінсент Ван Гог і драма відрізаного вуха", яку два лікарі, доктор Дуато і доктор Леруа, опублікували в професійному паризькому журналі "Ескулап" у липні 1936 року. Читаємо там:

"У листопаді 1889 р. асистент вирушив до Парижа для складання останніх іспитів перед присудженням ступеню доктора. Коли він повернувся, склянки не було".

Дуато і Леруа висловили припущення, нібито санітар викинув вухо Ван Гога до вбиральні, але це була лише гіпотеза. І якби не я, ви б ніколи не дізналися, що сталося з вухом одного з найвидатніших художників світу. Ви можете подумати, наприклад, що воно таємно циркулює серед колекціонерів, як пеніс Наполеона, відрізаний на острові Святої Єлени під час розтину, поміщений у пляшечку з якоюсь консервуючою рідиною, і передається з рук у руки серед багатих любителів для сто чи близько того років. Але це не так.

Це вухо мені дуже мене любить. Я не можу його позбутися, як Вінсент, тому що воно не є моїм, воно лише інколи з’являється, і коли я хочу його торкнутися, мене зустрічає порожнеча. Приходить до мене друг, знайомий чи незнайомий, ми сідаємо за стіл, я розливаю вино по келихах і починаю розмову, як раптом нізвідки між пляшкою і попільничкою просувається клітка з вухом Ван Гога. Нібито, звичайна річ. І все-таки прикро: я бачу вухо, але не можу його вхопити, рука проходить крізь нього, як крізь картину з туману.

Вухо в клітці. Малюнок з журналу "Ентерпрайз"

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн