Читаем Безлюдны острови 2-3 полностью

Вінсент ван Гог. Автопортрет з відрізаним вухом та люлькою. 1889. Масло, 51х45 см. Приватна колекція Ніархоса, Чикаго


Його вухо говорило про нього все, якщо вірити, що форма і положення вуха є своєрідним кодом особистості. Згідно з цією стародавньою теорією, найдосконаліші вуха — це ті, що тягнуться від лінії очей до лінії вуст; закруглені вуха з тонким обідком, належать людям з особливою музичною чутливістю; відстовбурчені вуха сповіщають про мужність у діях; довгі, великі і м'ясисті вуха вказують на енергійність, доброту і навички управління; непропорційно маленькі по відношенню до розміру обличчя вуха говорять про егоїзм і скупість; довгі вузькі вуха, щільно притиснуті до голови, означають песимізм і капризність; вуха з крихітними мочками або зовсім без них видають вульгарність; а вуха, що сягають вище лінії брів, говорять про надмірну збудливість і запальність власника. У Ван Гога були як раз останні вуха (досить поглянути на автопортрет, написаний у Парижі в 1887 році, який знаходиться в колекції Ван Гога в Амстердамі). Це була людина шалено запальна, агресивна до сусідів і до себе, одним із доказів чого є те, що він позбувся свого вуха методою класичного агресора.

З вухами робили вже майже все. Це було все погане, за винятком, імператора Наполеона, який ніжно тягнув за вуха тих, кого любив або цінував, жест, який вважався нагородою, рівною Ордену Почесного Легіону. Крім цього винятку і золотих сережок й пестощів закоханих, що кусають один одного за мочки вух - важко знайти щось приємне в історії вушної цивілізації. В них всипали отруту для тих, хто спав - дивіться "Гамлет". Вони були проколоті - лежачи на полі бою біля Літтл-Біг-Хорна, генералу Кастеру, який присягнувся шайєнам, що ніколи більше їх не гнобити, а потім порушив цю обіцянку, жінки шайєнів прокололи гачками аж до середини його голови, "щоб покращити йому слух, тому що раніше невірно чув те, що казали йому наші вожді, коли він курив з ними люльку миру"; це, безсумнівно, найкращий спосіб покращити слух тих, з ким палили "nolens volens" люльку миру. Тисячоліттями вуха припалювали, витягували спеціальними плоскогубцями, чіпляли до них електроди – ось у двох словах еволюція вимушування зізнань, побачена крізь призму вух. Але найчастіше їх обрізали, що нібито свідчить про те, що вухо вважалося серцевиною зла. Відомий математик, лікар і філософ XVI століття, який займався магією і каббалою, Ієронім Карданус (Кардано) відрізав вухо своєму молодшому синові, щоб утримати того від поганих вчинків!

У багатьох країнах злочинців таврували відрізанням одного або обох вух. В Америці білі в Монтані консервували вуха вбитих індіанців замість скальпів. В Африці, на Березі Слонової Кості, деякі негритянські племена відрізали вуха своїм ворогам і відпускали їх на волю, щоб вони, коли вони повернуться до своїх, були живою пересторогою - з цих вух робили цілі ланцюги, висушені, як сушені гриби (згідно з однією відомою версією, ця традиція існує й сьогодні!). Порівняння з грибами придумав не я (може, надто сміливо), а Словацький, коли в римах описав звичаї татар. Коли його Беньовський[1], розлютившись при дворі кримського Ґірай-хана, почав рубати шаблею татар, дісталося по голові і конюшому...


"Який перераховував вуха, відрізані у гяурів,

Потім нанизував їх на вервечки - для султана,

Який їх маринував чи сушив,

Саме так, як на Литві грибочки білі -

А часом віддає дружинам як серіжки".


Після того татарський володар надав Беньовському загін татарів до виключного розпорядження, говорячи при тому:


"....Залиш ім знамена з кінських хвостів,

Дозволь відрізати трупам вуха,

І стануть вони служити тобі, краще за гусарів...".

(Пісня Х)


У диких племен Гани, де ритуальні барабани мають серце і окроплені людською кров’ю, тому що там-там не буде говорити належним чином, якщо не почує передсмертного крику людини, недбалих барабанщиків карають відрізанням вух. У цивілізованому світі сім'ям жертв викрадення надсилають вуха, щоб вимагати викуп - найгучнішим був вух онук-мультимільйонера Гетті.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн
Анатолий Зверев в воспоминаниях современников
Анатолий Зверев в воспоминаниях современников

Каким он был — знаменитый сейчас и непризнанный, гонимый при жизни художник Анатолий Зверев, который сумел соединить русский авангард с современным искусством и которого Пабло Пикассо назвал лучшим русским рисовальщиком? Как он жил и творил в масштабах космоса мирового искусства вневременного значения? Как этот необыкновенный человек умел создавать шедевры на простой бумаге, дешевыми акварельными красками, используя в качестве кисти и веник, и свеклу, и окурки, и зубную щетку? Обо всем этом расскажут на страницах книги современники художника — коллекционер Г. Костаки, композитор и дирижер И. Маркевич, искусствовед З. Попова-Плевако и др.Книга иллюстрирована уникальными работами художника и редкими фотографиями.

авторов Коллектив , Анатолий Тимофеевич Зверев , Коллектив авторов -- Биографии и мемуары

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Прочее / Документальное