Читаем Безлюдны острови 2-3 полностью

Це неправда – за своє життя він тричі проводив великі кампанії, щоб вирватися на "спільну територію", і ця самотність, яку він риторично оспівував і яку нібито оберігав, мов скарб, була лише алібі для наступних невдач у боротьбі з нею. Тричі – через жінок, через благодійність і через мистецтво – він робив відчайдушні спроби зруйнувати стіни свого гетто.

У глибині своєї надчутливої ​​душі він прагнув родинного тепла, дружини й дітей ("Бувають хвилини, — писав він своєму братові в 1876 році, — коли ми відчуваємо себе дуже самотніми"). Коли він вперше закохався і освідчився, жінка розреготалася йому в обличчя. Він програв першу битву цієї кампанії. Друга жінка, якій він запропонував одружитися з кохання, втекла від нього до власного родинного дому. Він пішов туди і сунув руку в палаючу лампу, сказавши батькам, що буде тримати її у вогні, доки вони не приведуть свою дочку. Ті згасили лампу і викинули його за двері. Так він програв другу битву. Відкинутий так званими порядними жінками, він витяг з канави повію, віддав їй та її дітям своє мешкання і створив замінник щастя. Але повія не змінила своїх звичок і заплатила йому чорною невдячністю. Він програв третій бій і всю цю кампанію. З цього моменту він відвідував лише публічні будинки та задумливо ходив по цвинтарях, шукаючи могили жінок, які, як відомо, були добрими коханками-музами. У тибетській Книзі Лам сказано, що найглибшою причиною людських хвороб є брак любові.

Другу свою кампанію він розіграв у бельгійському вугільному басейні Боринаж, куди ангажувався як проповідник. Там він побачив настільки жахливу бідність, що його власні нещастя здавалися розкішшю. Пройнявшись вірою в Христа, ван Гог вирішив дослівно виконати те, про що Спаситель просив своїх учнів: якщо хочеш бути досконалим, іди і роздай усе, що маєш, убогим. Він віддавав шахтарям всю зарплату, одяг і взуття, ходив у лахміття і жив у курені, голодував і допомагав шахтарським жінкам у найважчій роботі по дому, доглядав хворих і поранених, не спав всю ніч, а між усім цим навчав Святого Письма. Коли шахтарі ображали його за настирливу доброту, він відповідав: "Лай мене, брате мій, але слухай Слова Господнього". Щоб досягти повної асиміляції з пригнобленою громадою, він вимазав обличчя та руки вугільним пилом – св. Франциск не пішов би далі! І все ж він програв і тут, що не дивно, адже, як сказав Джанні Ротта (в «L'Espresso»): "Соціальна діяльність часто є джерелом самотності та розчарування, як гонка серед сліпого натовпу". Він не пробив стіну байдужості цих термітів. Його вважали божевільним - і вони, і церковна влада, яка через рік звільнила його за надто фанатичне наслідування Христу. Коли він залишив цю "загальну територію", пішки, босоніж, його супроводжували крики, які завжди супроводжують втрачених святих: "Божевільний! Лунатик!". Над ним стояла важка тиша Бога, що не втручається.

Втретє він хотів через мистецтво досягти спільності з людьми.

Немає потреби доводити, що Вінсент ван Гог належить до елітної групи найбільших майстрів, це є в енциклопедіях. Але якби це було необхідно, я б відкинув усі наукові докази й поклався лише на думку найгеніальнішого фальсифікатора всіх часів Елміра де Хорі, який із неймовірною легкістю наслідував манери численних зірок епохи Монпарнасу (Вламінка, Модільяні, Пікассо, Матісса, Дюфі, Дега та інших), створюючи такі феноменальні пастиші, що згодом багато хто з "постраждалих" художників таємно... ставили свій підпис на цих роботах (в тому числі і Пікассо)! Що ж, де Хорі, захищаючись перед судом і громадською думкою, сказав:

— Майже кожен митець мав когось за зразок і зазнав чиєгось впливу. Лише деякі, наприклад Леонардо да Вінчі та ван Гог, не мають ні з ким і ні з чим прямих зв’язків. Тому я ніколи не малював у стилі Ван Гога – ні до чого святого не торкаєшся.

В епоху ван Гога вважалося, що він створював безнадійну мазанину, настільки його картини відрізнялися від усього іншого, що малювали інші. Ними він викликав супротив не менше, ніж своїм способом життя. Але латинське "provocare" означає: закликати рухатися вперед. Він йшов вперед, не озираючись, нікого не наслідував — можна припустити, що під час перебування в Лондоні він познайомився з Уайльдом і почув від нього: "Мистецтво починається там, де закінчується наслідування". Уайльд додав: "Громадськість дивно поблажлива, прощає все, крім генія". За все життя ван Гог встиг продати лише одну з своїх картин: "Червона лоза".

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн