Читаем Безлюдны острови 2-3 полностью

"На ній видно старого сивого коня, зовсім худого, смертельно вичерпаного тяжкою працею і всім довгим життям. Бідна тварина стоїть на місці, страшенно покинута і самотня, посеред рівнини, скупо порослої сохлою травою; тут же стирчить сукувате дерево, похилене, або ж зламане вітрами. На землі лежить череп, а подалі, ззаду, білий кінський скелет перед халупою мисливця на нічийних собак. Наверху небо, покрито важкими хмарами; день такий же понурий і темний".

Самотній кінь не перестав працювати. Повернувшись з шпиталю додому, він сів перед дзеркалом і намалював власний портрет – "Автопортрет з відрізаним вухом" (колекція Блоків в Чикаго), що перечить думці польського художника, Францішека Ейсмонда, що "ключем успіху портретиста є як найдокладніше відтворення вуха". Спокійно, замислено, він палить люльку. З правої сторони голови бинти, що приховують шрам, звідси і помилка стількох, що пишуть про нього )в тому, і Стоуна), що він відрізав собі праве вухо. Вони забувають, що художник малював дзеркальний відбиток – він відрізав собі ліве вухо. Він знав, що робить. Бо, завдяки цьому автопортретові, він відрізав обидва вуха – ліве в натурі, праве на полотні. Пара вух для Асклепія.

На останні дев'ятнадцять місяців життя (з яких рік просидів в божевільні) його було визнано саме божевільним. Тому багато людей писало, що він постраждав розумом, і треба було лише Антуана Арно, щоб заперечити цій нісенітниці, кричачи:

"Ван Гог не був божевільним, це його твори були атомними бомбами (...). Перед обличчям сліпучого візіонерства цього творця вся психіатрія видається шпиталем для скажених і переслідуваних мавп (...). Якщо річ йде про його відрізане вухо, то в цьому акті була чітка логіка, і світ, що безустанку напихується лайном різного виду, щоб реалізувати власні нікчемні цілі, повинен стулити пику в цій справі".

Час повернутися до Греції. Вперше я переміряв її в добі так званої диктатури полковників. Я йшов по слідах янінського паші Алі Тебелина і певної візантійської ікони[3]. Мені допомагав Плутархос Теохарідіс, приятель з часів навчання в Римському Університеті, вказуючи сліди та перекладаючи грецькі тексти англійською мовою. Його допитували в зв'язку з тим в поліції, дуже ґречно і з повною вирозумілістю до історичних інтересів приятеля з країни, що належала до червоних. В Дельфах ми попрощалися. Він повертався до Салонік, бо його відпустка скінчилася, я ж поплинув на Пелопонес.

В барі парому до мене присів, щоб разом випити, незнайомець. Представився він грецьким журналістом. Чоловік був випереджаюче милим. Частував сигаретами і багато говорив, даючи зрозуміти, що ненавидить полковників і тоскує за демократією у власній вітчизні. На грека він не був схожий, але, без сумніву, був з півдня. Моєї симпатії він не пробудив – навіть і не знаю, чому. Було в ньому щось від сицилійців, готових співчувати, навіть плакати разом з дружиною чоловіка, якого допомогли прикінчити. Нічого більше я не міг прочитати з його очей – це були очі, які не дивилися співбесідникові в обличчя.

І потім наші кроки постійно випадково схрещувалися. В Олімпії ми випадково зустрілися в руїнахю В Спарті мені здалося, що я бачу його на другій стороні вулиці. В Мікенах я наштовхнувся на нього в темнрті фальшивої гробниці Агамемнона. Неподалік від Епідавру ми, випадково, вибралися до однієї таверни, щоб пообідати. Ми пили грецьке вино. Він показав мені свій досконалий фотоапарат, "хассельблад" з телеоб'єктивом і касетний магнітофон, "Вангогс", з вбудованим мікрофоном. Сказав, що це спеціальні магнітофони для професіоналів, які не можна набути у вільному продажу. Під кінець запропонував показати мені в Епідаврі дещо незвичайне.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн