Читаем Безлюдны острови 2-3 полностью

Це той час, коли зубаста стрига верещить на даху, упир виходить із могили, вовкулака виє під парканом, і дерева тремтять від жаху, і цвинтарні хрести засинають червоними сутінками, доки темрява не покриє траву. Землю охоплює страх, пригнічуючи всіляку радість і пронизуючи людей, рослини і тварин.

Інтер'єр імітації тосканського палацу в стилі рококо. Анахронічний, рафінований і прекрасний. Збудований лише для того, щоб багатство било в очі, щоб стіни і стелі підстроювалися під одяг, зачіски та біжутерію. Каскади срібла та свічників, ніагари профільованого гіпсу, вигадливі картуші, ускладнені арабески, амурчики, що грають в повітрі, меблі, лаковані золотом, шовкові шпалери з анемічними кітками, фрески, оправлені в рами зі штукатурки, люстри з барвного венеційського скла, що переламує світло в делікатні тони, кольори рисової соломи, фісташок, абрикос, персику, морської води та зав'ялої троянди, дріб'язкові статуетки, самшит та чорне дерево поряд з бронзою, фотелі зі спинками, вкритими атласом і невеличкі серванти, заповнені "chinoiserie"[4], багатство, що випромінюється з кожної деталі і дарує розкіш, міцну мов граніт і як він красиву, здається, зараз вибухнуть полум'ям нескінченності.

Власник цього будинку – це Великий Незнаний Чоловік, найбільший у всій державі фабрикант і плантатор. Він ідеально бридкий, мов гном, дух землі. Малий, з носом-картоплею, з мудрими очами сови, м'ясисті губи над скривленою щелепою і щоки в сітці з кривавих жилок. Він сидить в кріслі, підборіддя тримає опертим на долонях, а ті – на верхів'ї палиці, кінцівку якої він вбив у товстий килим. Від нього б'є впевненість в собі, через вік позбавлена пихатості.

Мовчить. Разом з ним мовчать шестеро чоловіків, керівна рада таємного синдикату банкірів, землевласників і промисловців, в якому він головує.

Входить слуга.

- Міністр Ґутьєрес запитує, чи подобається Вашій Ексцеленції прийняти його.

- Подобається.

Міністр Ґутьєрес є головою НБ - Національної безпеки. Він підпорядковується безпосередньо диктатору-президенту країни, але таємно служить Великому Невідомому, якому зобов'язаний своєю посадою.

Рік тому на вулицях вибухнули перші бомби, запалали провінційні поліцейські відділки, багатії почали пересуватися на броньованих машинах, а стіни були вкриті літерами: ТЕА. Визвольна організація підписувала вироки чиновникам режиму з однаковими ініціалами, через що в пресі отримала назву "чайної" (від англійського "tea" — чай). Листи до газет були підписані лідером терористів Комманданте Нота, а пізніше, коли це прізвисько стало відомим, коротко: "Com. N" (що також можна перекласти як "compadre" — товариш) або просто: "N". Дедалі більші маси міської та селянської бідноти співчували ТЕА, кожен захоплений член організації розкусював капсулу з отрутою, і поліція була безпорадна. Ніхто навіть не здогадувався, яка повна назва таємної організації змовників. Ніхто, окрім майора Ґутьєреса зі столичного гарнізону. Майор Ґутьєрес висловив свою здогадку, але начальство посміялося над ним. Великий Невідомий викликав майора й дав йому слово. Через три місяці полковник Феліпе Ґутьєрес очолив спецслужби. Коли створена ним слідча група виконала завдання, всі її учасники загинули в авіакатастрофі. Міністр Ґутьєрес відніс документи Великому Невідомому та представив свій план. Великий Невідомий запитав:

- А якщо не вийде?

- Це має спрацювати, Ексцеленція. Прошу не боятися.

- Я просто переживаю за нашу дружбу, Феліпе. Бо якщо не вдасться, вона може не вижити, і що тоді?

Ґутьєрес вводить дівчину в кімнату. Вона блакитна від кліпсів до замшевих туфельок. Вона володіє красою, яка змушує чоловіків стріляти в інших чоловіків або в себе. Її очі горять вогнем.

- Де я? Це не будівля поліції!

- Це не будівля поліції», — підтверджує Великий Невідомий.

- Що це має означати?! За що мене заарештували?

- За бунт.

- Це нісенітниця! Я студентка…

- Знаю.

Тиша. Вона розуміє, що мовчання - її ворог.

- Якщо пан знає, то чому... Хто ви такий?

- Той, хто знає. Будь ласка, сідайте, синьорита Молінарі, довге стояння втомлює.

Ґутьєрес обережно бере дівчину за руку й саджає на стілець.

- Я не буду відповідати на запитання! – кричить дівчина.

Великий Невідомий посміхається.

- Тебе ніхто не питає, тільки слухай. Спочатку я доведу, що знаю. Абревіатура TEA розшифровується як "Тель Ель-Амарна". Псевдонім "Нота" є анаграмою терміна Атон. Але між собою ви називаєте себе дітьми сонця.

Він дивиться на неї. Мовчання - її ворог.

- Мені до лампочки всілякі ТЕА! Мені це байдуже, я хочу вчитися і все! За яким правом…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но всё же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Чёрное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева

Искусство и Дизайн