Безлюдны острови 2-3

Вперше воно навідало мене в стародавньому амфітеатрі на Пелопоннесі, ніби я був греком, або ніби доля намагалася довести мені своє почуття гумору. Однак раніше я зустрічав там вуха з воску і каменю.

Одного разу я зупинився на мить у маленькій місцевості, назви якої навіть не пам’ятаю, і зайшов до білої церкви при дорозі. Всередині пахло холодом, було темно і настільки порожньо, як і мало бути з моєї точки зору віри, з якої можна розмовляти з Богом лише наодинці. Але перш ніж я встиг зігнути коліно, помітив у темряві щось жахливе. На столі під святим образом лежала відрубана голова дитини. Мертві очі дивилися мені в обличчя, сяяли, наче крізь сльози, — у них відбивався сяйво єдиної палаючої свічки. На ланцюзі висіла відрізана по коліну нога, а поруч із головою — чоловіча рука та вухо. Я взяв це вухо до руки. Воно було відлите з воску, оманливе, "мов живе". Усе там було з воску.

Вотивна таблиця з вухами з Епідавру Вотивна таблиця з вухами з Гераклеї Лінкестіс

Друге таке воскове вухо я бачив глибоко на півдні Пелопоннесу, в Містрі, на схилі таємничої гори, колись забудованої колись хрестоносцями та візантійськими будівничими, які залишили по собі великі руїни, що пугають вночі, і монастирі з куполами, мов червоні шапочки. . Я їхав туди з іншою метою, але іноді двері, через які ти проходиш, змінюють твою попередню ціль. На збіччі Містри, з якого можна бачити долину, що лежить настільки низько, що видається долиною мурашок, від співаючого ченця, який опікував черепахами, я дізнався, що ті фрагменти тіл - це воскові подяки та благання про здоров'я, і що такі вотивні дари приносили Богові тисячі років тому, тільки зараз бога Асклепія замінив Христос. І я почув повагу до античної традиції.

Збіччя Містри

Перевірив це я в Епідаврі. В цій стародавній місцевості над Саронською Затокою вже з VI століття до нашої ери існував центр культу бога-лікаря, Асклепія, спочатку у вигляді Храму, а потім - великого лікувального комплексу, найбільш славного у всій Елладі. Розповідались ніким спеціально не складені історії про чудеса, які чинили мудреці-жерці в пелопонеськім асклепійоні за справою божества, що мало силу навіть воскрешати з мертвих. Сюди збиралися натовпи, і, нібито, ніхто не повертався звідси хворим. Насмішники, щоправда, розповідали, що це за справою специфічного відбору: жерці, нібито, влаштовували для бажаючих лікуватися біг на велику дистанцію - хто витримував це випробування (і ще декілька, таких же тяжких), то таких приймали.

Жерці були людьми мудрими. Безплідна мешканка Мезії, випадок якої належить до канону семидесяти найбільш незвичайних випадків лікування в Епідаврі, народила близнюків через дев'ять місяців після того, як покинула асклепійон. Зроблений заради пам'яті цього напис повідомляє, що коли вона спала в шпиталі, Асклепій впустив до неї символ своєї оздоровительської сили, змія, а той вже справив диво. Жерці були мудрими людьми - вони знали про те, чого не знала чернь, що відсутність дітей в шлюбі не мусить бути з вини жінки. Іграшки під час сну зі змієм, яким боги обдарували найбільш сповненого чоловічої сили священика, не важко вийняти з-під міфологізуючої розповіді.

Про те, що тут було багато автентичних зцілень, свідчать вотивні жертви в археологічному музеї Епідавру. Найбільш захоплюючою є пара вух, вирізаних на великій мармуровій плиті, яку якийсь вдячний пацієнт наказав своїм рабам віднести до вівтаря бога-цілителя. Кілька років потому я бачив той самий знак у Гераклеї Лінкестіс: важка кам’яна брила з парою великих вух, між якими розташована шишка сосни, одна з емблем Асклепія.

Це дивовижно - жодні вотивні жертви Асклепію не були настільки вражаючими, як ті з вухами; Думаю, це можна пояснити лише значенням вух у житті людини.

Вся людина є вухом - так кажуть прихильники акупунктури, вказуючи на величезну схожість малюнка вушної раковини з малюнком людського плоду, що згорнувся в матці, і на кожній вушній раковині знаходять 120 точок, які потрібно вколоти, бажаючи вилікувати певні частини тіла. Тому вухо становить щось на кшталт негативу, на якому був зафіксований плід, тобто перша плоть людини.

Схожість обрисів вуха з утробним плодом виявили лікарі Стародавнього Китаю, які висунули тезу про те, що вухо є своєрідною мініатюрою людського тіла, і поклали в основу акупунктурної вушної терапії. Старовинні китайські гравюри, що ілюструють цю схожість, шокують сучасних лікарів так само, як історики мистецтва пара відрізаних вух і ніж між ними на картині Босха.

Спочатку людські вуха рухалися, але еволюція обмежила цю здатність, що призвело до зникнення оригінальних м’язових механізмів. У наш час випадки самостійного посмикування вуха - пережитку стародавнього націлювання вуха на джерела звуків - рідкість. Надати своєму вуху справжньої рухливості можна, лише відрізавши його, як це зробив Вінсент Ван Гог.