Беззоряне море

Однак хлопчик знову протестує. Він занадто багатослівно пояснює, що його попросили приглянути за книжкою.

Зрештою жінка поступається наполегливості маленького збудженого хлопчика й віддає йому книжку.

Він притискає до грудей приз, який дістався йому такою ціною.

Хлопчик не знає, що його перевіряли, та однаково пишається собою.

За дві хвилини повертається перша жінка. Цього разу він упізнає її. Очі в неї світліші, візерунок на шарфі інакший, а золоті кільця висять у правому вусі, а не в лівому.

Вона дякує хлопчикові, коли той простягає їй тоненьку коричневу книжечку. Потім нишпорить у сумочці, витягає загорнуту в папірець цукерку й притискає палець до губ. Малий ховає смачненьке в кишеню, розуміючи, що в бібліотеці таким речам не місце.

Жінка ще раз дякує і йде, узявши книжку із собою.

Протягом наступних семи років хлопчика ніби й не помічають. Більшість початкових випробувань подібна — вони перевіряють старанність, повагу й увагу до деталей. Судді спостерігають за тим, як кандидати реагують на щоденний стрес чи надзвичайні непередбачувані події. Оцінюють, як вони відповідають на розчарування чи як поводяться, коли десь подівся їхній кіт. Декого просять спалити або ще якось знищити книжку. (Той, хто знищить її, хай яким книжка буде наповнена несмаком чи огидною писаниною, з випробуванням не впорався.) Одна-єдина помилка — і ти вже їм нецікавий.

Після дванадцяти випробувань потенційним вартовим повідомляють, що їх оцінюють. Тих, хто не народився в Гавані, привозять туди й селять у кімнатах, де ніколи не мешкала жодна жива душа. Вони навчаються і складають ще безліч різноманітних тестів. Випробовують психологічну силу й волю духу. Випробовують уміння імпровізувати, уяву.

Усе це триває три роки. Більшості кандидатів відмовляють. Інші самі вибувають десь на середині шляху. Дехто, однак не всі, виявляють, що наполегливість важливіша за ефективність.

Коли спливає три роки, кожен отримує яйце. Усіх звільняють від навчань і тренувань.

Тепер їхнє єдине завдання — повернутися за пів року із цим самим нерозбитим яйцем. На стадії яйця відсіюється чимало потенційних вартових. З-поміж тих, хто поїхав з яйцем, повертається приблизно половина.

Потенційних вартових, які зберегли яйце цілим, відводять до старійшини. Старійшина жестами наказує віддати яйце, і потенційний кандидат підіймає його в повітря на долоні.

Старійшина нахиляється вперед, але не бере те, що йому пропонують, а натомість стискає пальці кандидата на яйці.

Стискає руку, змушуючи потенційного вартового розчавити яйце.

У руках залишається лише потріскана шкаралупа й порох. Дрібний золотий порошок, який ніколи вже не відмиється з долоні — він сяятиме навіть через десятки років.

Старійшина нічого не каже про крихкість чи відповідальність. Слова не потрібно вимовляти вголос. Усе й без них зрозуміло.

Тоді старійшина киває: кандидат закінчив навчання, тепер починається ініціація.

Після випробування з яйцем кожному потенційному вартовому влаштовують екскурсію.

Вона відбувається в знайомих кімнатах Гавані: розпочинається біля годинника зі стрімким маятником у Серці й рухається в напрямку головних зал, житлових крил і читацьких кімнат, а далі зазирає до винного льоху й бальної зали з дивовижним каміном, вищим за найвищого з вартових.

Потім їм показують кімнати, які не бачив ніхто, крім самих вартових. Потаємні кімнати, зачинені кімнати, забуті кімнати. Новачки йдуть далі за будь-якого мешканця, за будь-якого аколіта. Вони запалюють свічки та бачать те, чого більше ніхто не бачить. Вони бачать те, що було в минулому.

Їм не можна розпитувати. Тільки дивитись. Вартового приводять до маленької кімнатки, де палає вогонь і стоїть стілець. Кандидата саджають на нього та ставлять одне-єдине запитання: «Чи ти зможеш віддати за це життя своє?»

І вони відповідають «так» або «ні».

Ті, хто сказав «так», залишаються на стільці.

Їм на очі надягають пов’язку, а руки зв’язують за спиною. Їхні мантії чи сорочки поправляють так, щоб було видно груди.

Невидимий художник знову і знову протинає шкіру голкою із чорнилом.

Меч завдовжки, мабуть, десь сантиметр чи півтора з’являється на грудях кожного вартового.

Кожен меч унікальний. Його виготовили для певного вартового і більше ні для кого іншого. Одні з них прості, другі вигадливі й пишні, з найменшими деталями, що зображені чорним, сепією або золотим кольором.

Якщо потенційний кандидат відповідає «ні», то виготовлений для нього меч заносять до каталогу й більше ніколи не малюють такий на шкірі.

Мало хто відмовляється після всього, що вони тут побачили. Дуже мало хто.

Тим, хто відмовляється, на очі теж надягають пов’язку, а руки зв’язують за спиною.

Довгу гостру голку встромляють швидко, протинаючи серце. Відносно безболісна смерть.

Тут, у цій кімнаті, уже занадто пізно обирати інший шлях, тим паче після всього побаченого. Їм дозволяють відмовитися бути вартовими, проте альтернатива в них одна.