Беззоряне море

Отже, саме над цим я й узялася працювати, хай навіть не заплановано. Я вже давненько не працювала й не знала, із чого почати, я взагалі не знала, до чого прагну, тому й далі думала про свої бажання й поверталася до розповідей в ігровій формі. Я дійшла думки, що все це могло стати половиною годящої гри, якби це була гра. Частково в жанрі шпигунського кіно, частково — казки, частково — вибору власних пригод. Епічна розгалужена історія, що не обмежується одним жанром або одним шляхом і розростається за допомогою інших історій, проте залишається цілісною.

Я намагаюся бавитися тими речами, які можна здійснити в грі, але неможливо задіяти в книжці. Намагаюся охопити більше історії. Книжка виготовлена з паперу, а історія — це дерево.

Ти зустрічаєш когось у барі. Ідеш за ним або ні. Відчиняєш двері чи ні.

Хай там як, суть завжди одна й та сама: що станеться далі?

Мені знадобилася ціла купа записників, заповнених варіантами, але тепер уже щось стало вимальовуватися.

У «Реальному житті»™ далі сталося так, що я знайшла Джоселін Кітінг. Типу.

Я знайшла Сімону Кітінг.

Кілька місяців тому я попросила свою подружку Пріті з Лондона провести для мене детективну роботу в бібліотеці з приводу «Фонду Кітінг», якщо буде нагода, але нічого від неї не чула й вирішила, що вона нічого не знайшла. Однак учора подруга написала, що дещо нарила і чи цікаво мені ще.

Вона, мабуть, подумала, що я збожеволіла, оскільки я дала їй щойно створену електронну адресу й попросила написати мені повідомлення, коли надішле листа, щоб я могла все негайно роздрукувати, а сам лист видалити. Їй я теж наказала видалити все після того, як надішле відомості. Сподіваюся, цього буде досить. Це точно параноя.

З’ясувалося, що раніше існувало Британське бібліотечне товариство, яке не було «офіційним» бібліотечним товариством. Здебільшого його членами ставали люди, двері до звичних товариств перед якими були зачинені. Переважно це були леді, але не тільки.

Вони здавалися такими собі бешкетниками, але на якийсь ботанський лад.

Схоже, товариство було підпільне, тож записів залишилося небагато. Утім, у якійсь приватній лондонській бібліотеці збереглося кілька тек. Хтось знайшов їх і спробував нарити більше інформації, щоб перевірити, чи не стане її, бува, для статті або книжки, та нічого путнього із цього так і не вийшло.

Отже, годящих записів про те, що це була офіційна група, не залишилось, але є уривки зі щоденників та кілька фотографій. Вицвілі світлини кольору сепії з людьми в чарівних капелюхах та аскотах[68] на тлі чарівних книжкових крамниць, які нагадують клітки, де все здається дорогоцінним, вишуканим, і, мабуть, вони самі трохи скидаються на маскування для таємного проходу.

Уривки зі щоденників не так легко розібрати, до того ж я читаю роздруківки відсканованих аркушів, але ось що я змогла прочитати:

…дверей з каталогів ще в трьох додаткових містах. А. ще не відзвітувала з Едо. Чекаю відповіді. Утрачений контакт з…

…підозрює, що ми опинилися між реінкарнаціями. Ми вправляємося в терплячості, як наші предки, і так, певно, діятиме чимало наших нащадків. Нам слід докладати всіх зусиль, щоб підтримувати прогрес того, що розпочало свій рух.

…провела ще більше часу внизу. Кімната облаштована, її можна вважати функціональною. Нині все залежить від віри. Велися суперечки з приводу того, чи потрібно для безпеки розділити архіви. Дж. перенесла чимало документів до будиночка…

Ось і все. Решта занадто вицвіла, аби щось можна було прочитати, чи це просто окремі цифри. Не знаю, що вони означають. Було б простіше, якби таємні товариства не так утаємничувалися. Там є ще якийсь уривок про шість дверей і місце, де інші місця існують «поза часом», та «остаточну реінкарнацію», але не знаю, це трохи скидається на культ Ґозера[69].

А ще є фотографії.

На одній світлині зображена білявка, яка сидить за столом і не дивиться в камеру. Голову вона опустила, волосся розкуйовдилося, читає книжку. Вона має підвісочку, можливо, у формі серця, достоту не можу сказати. Скільки їй років, теж не можу сказати.

На звороті написано «Сімона К». Дата теж є, але вона так вицвіла, що я ледве змогла розібрати 1 і 8, а потім 6 чи 5, насправді не знаю. Пріті каже, що інших позначок не було, але припускає, що це можуть бути 1860. Уривки зі щоденника не писалися набагато пізніше, інакше місто називалося б Токіо, а не Едо.

Є одна групова світлина. Тринадцятеро людей перед книжковими полицями, хтось стоїть, а хтось сидить, і в усіх такий вигляд, наче їм хочеться перечитати геть усе. Фото дуже нечітке. Я знаю, що на світанку мистецтва фотографії доводилося нерухомо позувати хтозна-як багато часу, але ця групка людей здається якоюсь особливо нетерплячою. Одна леді курить люльку. Ніхто не у фокусі, до того ж угорі й з одного боку світлину пошкодила вода.

Утім, одне з написаних уручну на звороті імен може бути «Д. С. Кітінг». Ну, можна розібрати «Д» і «С», потім іде «К» чи «Х», а в кінці «інг».