Беззоряне море

— Жертви траплялися й раніше, — м’яко каже Аллеґра. — І ще будуть. Це важливо. Значно важливіше за моє життя і значно важливіше за ваше. Ми з вами просто примітки, ніхто не сумуватиме за нами, якщо нас не буде в оповіданні. Ми існуємо за межами яйця, і так було завжди.

Вона підіймає горнятко й усміхається йому, але різних кольорів очі залишаються незворушними.

— Те яйце наповнене золотом, — каже Закарі, знову поглянувши на нього. Те, що здалося йому тріщинкою, — насправді пшенична волосинка на скельці окулярів.

— Що ви сказали? — перепитує Аллеґра, її горнятко застигає в повітрі, а потім світло гасне.

Передбачення і перекази: Три мечі

Цей меч був найкращий з усього, що за роки виготовлення вишуканих мечів для всієї країни створив коваль. Його витвір не забрав надто багато часу, та й змайстрований був не з найшляхетніших матеріалів, однак цей меч став зброєю, яка перевершила всі сподівання.

Меч був не для якогось конкретного замовника, тож коваль, виготовивши його, замислився, що з ним робити, і розгубився. Можна було залишити меч собі, але майстер краще розумівся на виробництві цієї зброї, аніж на тому, як з нею поводитись. Продавати не хотів, попри те що знав: ціна буде висока.

Зброяр учинив те, що й завжди, коли почувався непевним, — заплатив за візит до місцевого провидця.

У сусідніх землях було чимало сліпих провидців, які бачили так, як зрячі не могли побачити своїми очима.

А місцевий провидець був просто короткозорий.

Місцевого провидця часто можна було зустріти в шинку за усамітненим столиком у глибині зали, він повідомляв майбутнє людей або предметів за випивку.

(Майбутнє предметів він бачив краще за майбутнє людей.)

Зброяр і провидець дружили вже багато років. Іноді коваль просив провидця прочитати майбутнє мечів.

Він пішов до шинку та прихопив із собою новий меч. Купив провидцеві випивку.

— За пошуки! — сказав провидець, підіймаючи свій кубок.

— За знахідки! — мовив зброяр, у відповідь підіймаючи свій.

Вони побалакали про нещодавні події, політику й погоду, а потім коваль показав свого меча.

Провидець довго дивився на нього, попросив замовити собі ще випивки, і зброяр погодився.

Чоловік допив другу порцію і простягнув меч господареві.

— Цей меч уб’є короля, — сказав провидець ковалеві.

— Що це означає? — перепитав той.

Провидець знизав плечима.

— Він уб’є короля, — повторив провидець знову.

Більше він нічого не сказав. Коваль відклав меч, і решту ночі вони обговорювали інші речі.

Наступного дня зброяр спробував вирішити, як учинити з мечем, знаючи, що провидець лише зрідка помиляється.

Коваль не мав відповідати за зброю, яка вб’є короля, тим паче, що він уже виготовив чимало мечів, які вбили багато людей.

Чоловік подумав, що слід би було знищити свій витвір, але не міг змусити себе зруйнувати таку красу.

Після тривалих роздумів і міркувань зброяр виготовив ще два мечі — однакові й нерозрізненні з першим. Навіть він сам не міг сказати, де з них який.

Поки тривала робота, майстер дістав чимало пропозицій від замовників, що хотіли придбати мечі, але він усім відмовляв.

Натомість коваль роздав їх трьом своїм дітям, не знаючи, хто з них отримав того меча, якому судилося вбити короля, та й полишив думки про це, адже ніхто з його дітей нізащо б такого не скоїв. А чи потрапить якийсь із мечів до рук чужинця — це вже залишалося на розсуд долі та часу, які можуть убивати стільки королів, скільки їм заманеться, і врешті-решт уб’ють усіх.

Зброяр ні з ким не поділився тим, що сказав йому провидець, і зберігав таємницю, проживаючи свої дні, аж поки вони не добігли кінця.

Найменший син узяв свого меча й вирушив у мандри. Він не був аж таким любителем пригод, проте йому подобалося відвідувати незнайомі села, знайомитися з новими людьми, куштувати нові страви. Його меч нечасто покидав піхви. В одному селі хлопець познайомився із чоловіком, який неабияк припав йому до душі, а той чоловік дуже любив персні. Тож наймолодший син відніс свій занедбаний меч до коваля й переплавив його, а тоді найняв ювеліра, який перетворив метал на персні. Він дарував чоловікові один перстень за кожен рік, який вони провели разом. І перснів цих було чимало.

Найстарший син роками залишався вдома й брався за свого меча на дуелях. Він був справжнім майстром дуелей і заробив на цьому непогані гроші. Свої статки він вирішив витратити на морський круїз, а меч прихопив із собою, сподіваючись, що під час подорожей зможе тренуватися та удосконалювати свої навички. Він тренувався разом із членами екіпажу корабля й практикувався на палубі, коли вщухали вітри, але одного дня його роззброїли занадто близько до билець. Його меч упав у море й пішов на дно, заховавшись серед коралів та піску. І досі там лежить.