Бібліотека душ

Пірат вирішив тікати, поки не пізно, й стрибнув назад у свій човен. Шарон зірвав брезент з підвісного мотора, шарпнув за дріт, і наш човен, чхаючи, ожив, якраз вчасно, бо із завою вигулькнув і помчав до нас на всіх парах третій човен. У ньому сиділо троє, і один з них цілився в Емму зі старомодного пістоля.

Я крикнув їй «Лягай!» і штовхнув, і тут же прогримів постріл, а вгору здійнялася хмарка білого диму. Чоловік узяв на мушку Шарона, той відпустив шнур двигуна й здійняв руки догори. І там-таки, думаю, був би нам і каюк, якби з мого горла не стали вириватися стрімким потоком дивні слова. Вони лунали гучно, впевнено і були зовсім чужими для мого слуху.

— Топи їхній човен! Язиками потопи їхній човен!

За ті півсекунди, поки всі розверталися й вирячалися на мене, порожняк відштовхнувся від нашого суденця й вчепився язиками в інший човен. Вони вистрілили з води, обкрутилися довкола корми й примусили човен описати зворотне сальто, під час якого всі троє, що сиділи в ньому, повилітали.

Перевернутий човен звалився двом з них на голови.

Шарон міг би скористатися нагодою, газонути й витягти нас із тієї халепи. Але він стояв, заклякнувши від шоку, досі здіймаючи руки догори.

Але мене це влаштовувало. Все одно я ще не закінчив.

— Цього, — наказав я й подивився на озброєного бандита, що борсався у воді.

Здавалося, порожняк міг чути мене навіть під водою, бо буквально за кілька секунд після того, як я промовив це слово, чоловік пронизливо закричав, подивився вниз і щез під поверхнею води. Раз — і нема. І одразу ж вода в тому місці, де він щойно був, розквітла червоною кров’ю.

— Я не сказав «з’їж його»! — запротестував я англійською.

— Чого ви стоїте стовпом? — закричала Емма на Шарона. — Уперед!

— Так, так, — затинаючись, промовив човняр. Струшуючи з себе ступор, він опустив руки й наліг на дросель. Мотор жалібно застогнав, Шарон крутонув стерно й розвернув нас на місці, внаслідок чого ми з Еммою та Едисоном попадали на купку. Човен став дибки й рвонув уперед, і ми полетіли крізь вуса завою, повертаючись тим шляхом, яким припливли.

Ми з Еммою обмінялися поглядами. І хоч ревіння двигуна й стугоніння крові у вухах заглушало все, мені здалося, що я прочитав на її обличчі страх, змішаний навпіл із веселощами. Той вираз неначе промовляв: «Джейкобе Портман, ти страхітливий і дивовижний». Та коли вона врешті-решт заговорила, я зміг розібрати лише одне слово: «Де?»

Справді, де? Я сподівався, що ми відірвалися від порожняка, поки він доїдав пірата зі Смердючки, але, звірившись із нутром, зрозумів, що він досі близько, пливе позаду, можливо, сам себе взяв на буксир язиком.

«Близько», — самими губами промовив я у відповідь.

Її очі просяяли, і вона один раз різко кивнула. Добре.

Я похитав головою. Чому вона не боїться? Чому не розуміє, який він небезпечний? Порожняк скуштував крові й щойно покинув недоїдений харч позаду. Хто знає, яка мерзотність досі нуртувала в нього всередині? Але той її погляд… Лише одна кривенька усмішечка — і я відчув такий приплив сил, наче мені все на світі було до снаги.

Ми швидко наближалися до містка й дивного, що творив завій. Він чекав на нас, напівзігнувшись і вивчаючи крізь приціл гвинтівки, яку поклав на поруччя моста.

Ми різко попригиналися. Я почув два постріли. А коли підняв голову, побачив, що ні в кого не влучили.

Ми вже пропливали під мостом. Ще кілька секунд — і вийдемо на тому боці, й він знову в нас стрілятиме. Я цього допустити не міг.

Я розвернувся й викрикнув «Міст!» порожнячою мовою. І почвара, схоже, зрозуміла, що я мав на увазі. Ті два язики, що не трималися за наш човен, зметнулися вгору і з вологим прицмокуванням обвилися навколо ненадійних опор мосту. І всі три язики розмотувалися в три різні боки доти, доки не напнулися щільно, наче еластичні гумки, розтягнуті до межі. Порожняка потягло вгору з-під води, й він, ніби морська зірка, завис між човном та мостом.

Човен сповільнився так швидко, наче хтось натиснув на аварійні гальма; нас усіх жбурнуло на підлогу. Міст стогнав і розгойдувався, і дивний чоловік, що цілився в нас, спіткнувся і впустив гвинтівку. Я подумав, що, напевно, або міст здасться, або порожняк. Він верещав, як свиня, що застрягла в паркані, так, наче міг ось-ось порватися посередині. Та коли дивний нахилився підібрати зброю, то вже здавалося, що міст усе-таки витримає. А це означало, що я просто марно згаяв нашу інерцію та швидкість. Тепер ми навіть рухомою мішенню не були.

— Пусти! — закричав я на порожняка, цього разу вже його мовою.

Але він не послухався. Потвора нізащо б не покинула мене з власної волі. Тому я поспішив до корми й перехилився через борт. Один з язиків вузлом зав’язався на стерні. Я згадав, як від Емминого доторку порожняк уже раз відпустив її щиколотку, тому підтягнув її до борта й сказав, щоб розпекла стерно. Вона мало не вивалилася у воду, поки тяглася, але зрештою порожняк заверещав і відпустив човен.